ДОПОМОГА СУСПІЛЬСТВА У ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ УЧАСНИКІВ АТО

Перегляди: 408

 

Кожен з нас може допомогти повернутися до мирного життя тим, хто пройшов пекло війни, дивився смерті в очі, стикався з каліцтвом та смертю товаришів, з якими ще вчора пили чай з печивом за задушевними бесідами.

Людина, становлення особистості якої, проходило в умовах мирної країни, де здавалося війна неможлива ніколи, ще вчора вчиться або працює, будує плани на майбутнє і раптом несподівана повістка з військомату перевертає звичне життя з ніг на голову. Швидкі збори, стан повної невизначенності і перший шок: перебування у незнайомому місці, вороже налаштоване місцеве населення, постійна напруга від очікування обстрілів та атак.  Багато бійців перші дні перебування на передовій пам’ятають погодинно. Це ті спогади, які закарбовуються у підсвідомості.

Нарешті – вдома! Сім’я зустрічає свого героя зі сльозами щастя на очах. Живий! А все інше – не важливо. А потім приходить усвідомлення, що збайдужілому суспільству нема діла до його спогадів  і переживань. Бездушним чиновникам треба доводити, що ти герой, бігати по кабінетах та збирати безліч справок з будь-якого приводу. А наприклад, в Америці соціальні служби самі приходять до бійця додому і пропонують свої послуги будь в чому, навіть у зборі документів для оформлення заслужених пільг.

Військові втрачають довіру до людей, коли бачать, що оточуючі наче забули, що в країні йде війна. Зустрічаються навіть такі, що засуджують – ми тебе туди не посилали, міг би і зкосити.

Така поведінка оточуючих може призвести до агресії, зловживанню алкоголем та наркотиками. Не можна залишати бійця наодинці зі свіїми переживаннями. Бійці не хочуть звертатися до психологів, під впливом суспільного забобону, що до психологів звертаються лише психічно хворі. Треба пояснювати, що психолог працює зі здоровими людьми, які потрапили у складну ситуацію.

Із маленьких вчинків окремих людей складається загальний настрій вулиці, міста, країни. В першу чергу має бути розуміння, що людина отримала величезний багаж психологічних переживань і не повинна залишатися з ними наодинці. Тому необхідно залучати вчорашніх бійців до активного життя. Наприклад – волонтерська діяльність. В процессі буде відбуватись спілкування з іншими ветеранами, які теж поділяться власними відчуттями. Можна скористатись послугами служби зайнятості і опанувати нові професії або зайнятись підприємницькою діяльністю. Потрібно їх залучати до всіх сфер суспільного життя.

Вчорашні бійці повинні відчувати шанобливе ставлення до себе, потрібність їх діяльності для оточуючих, рідних, для країни. Кожен з нас може запропонувати будь-яку допомогу, навіть добрим словом і робити це регулярно. Зробити невеличкий моральний внесок приділивши просто увагу, допомогти  адаптуватись до звичних умов.

Після 1989 року, коли військові повернулися з Афганістану, ця проблема замовчувалася, держава програми підтримки не створювала, а  робила вигляд, що такої проблеми не існує. Наслідки цієї бездіяльності  — дехто не повернувся і досі до повноцінного життя.

За дослідженнями психологів, що працювали з ветеранами В’єтнамської війни, на протязі 10 років після війни, в якій загинуло 57 тис. бійців, 60 тис. ветеранів наклало на себе руки. 90% ветеранів розлучилися, 60% потрапили до в’язниць. 15 років знадобилось, щоб з війни повернулось не тільки тіло, але й свідомість.

Дуже хочеться, щоб цього разу все закінчилося  позитивним результатом

 

Анна Момотенко

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+
Один комментарий
  1. 6 месяцев назад

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code