ПОБАЖАННЯ З ВИПУСКНОГО КЛАСУ

Перегляди: 2 636

«Щастя і могутність держави пропорційні розвиткові освіти» Клод Гельвецій.

Швидко літо промайнуло. Нові друзі, неперевершені враження залишились у спогадах. На перший план виходять хвилюючі сподівання і нерозв’язані питання, пов’язані з початком нового учбового року.

Звідки беруться питання? Та з самого життя. Ходить дитина до школи напротязі багатьох років, старається опанувати ті науки, начебто і вчиться непогано й педагоги інколи хвалять, а на виході – що? Постає неприємна істина — без репетиторів та додатковах занять успішно скласти ЗНО практично неможливо.

Напередодні закінчення школи, виявляється, що багато років пройшли просто у приємному (або не дуже) часопроводженні. Звісно, дитині конче потрібно спілкування з однолітками, режим, виховання і взагалі потрібно чимсь зайнятись поки батьки на роботі, а друзі в тій самій школі. Не нудьгувати ж насамоті.

Але чи на такий результат ми розраховували, першачками переступивши поріг alma mater? Можна перекласти відповідальність за такі сумнівні успіхи навчання на плечі вчителів, але чи є в тому сенс? Вони ж не самостійно вигадують теми уроків і не у вільний час складають запитання до незалежного оцінювання.

У цьому році близько 23 тисяч учнів не пройшли іспит з української мови і на тому їх вступна кампанія скінчилась, і у минулому році кількість не потрапивших у число абітурієнтів приблизно така ж. І це тільки з української мови та літератури.

Статистика складання ЗНО успішного та не дуже наводить на думки – треба щось робити. І тут виникає цікаве питання – чи досить часу у добі?

Порахуємо: в школі дитина старшого шкільного віку має в день 7-8 уроків, тобто практично повноцінний робочий день дорослої людини. До цього додається час на обов’язкове домашнє завдання з такої ж кількості предметів. А потім до цього додаються ще додаткові заняття з обраних предметів для іспитів. А як же прогулянки на свіжому повітрі, читання книжок для душі, коли зайнятись спортом та мистецтвом?

В Україні існує практика дистанційного шкільного навчання, але користуються нею в основному діти з обмеженими фізичними можливостями. Може прийшов час запропонувати старшокласникам таку систему?

Тоді вчитель не буде пів-уроку переключати увагу учнів з витівок Петрика П’яточкина на тему уроку. А інтернет буде асоціюватись не з розвагами, а з можливістю доступу до величезної бази інформації для пізнання наук і світу. З’явиться унікальна можливість прослухати курс не тільки одного викладача, а й декількох, і в такий спосіб звести до купи розрізнені на данний момент уроки репетитора і викладача у школі. До плюсів можна додати індивідуальний підхід, враховуючі здібності учня з якогось предмету, або актуальність предмета для подальшого навчання. Звісно потрібна система контролю у вигляді регулярних контрольних робіт. В такий спосіб школярі привчаються до самостійного опановування знань, і самі вирішують скільки часу приділити на той чи інший предмет. А головне – самостійно мислити, брати на себе відповідальність, а не бути безініціативним гвинтиком системи.

Може освітяни прислухаються до цього побажання, а випускникам, які бажають змінити статус «учня» на «студента» — натхнення і успіхів.

Анна Момотенко

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code