Як Саакашвілі і Лещенко в одну партію не влізли

Перегляди: 711
Неспроможність двох ліберальних проектів домовитися в котрий раз підтверджує тезис про егоїстичні амбіції «демократів»

Тривалі торги навколо появи довгочікуваної «партії Саакашвілі», завершились, але подальші події спровокували ще більшу купу питань. По-перше, поки мало що зрозуміло, окрім загальних фраз в «фейсбуці» про початок створення регіональних команд нової безіменної сили та попереднього складу її учасників, що зробили групове фото. З відомих облич в цій «ініціативній групі» помічені екс-заступники генпрокурора Віталій Касько, Давіт Сакварелідзе, екс-головред українського «Форбсу» Володимир Федорин, діючі нардепи Віктор Чумак та Наталя Новак. Саакашвілі навіть формально поки не задіяний «в процесі» і дуже відсторонено прокоментував створення партії, яку всі асоціюють з його ім’ям: «На будь-яких наступних виборах старий політичний клас буде зметено. Перемогу з великою ймовірністю отримає стартап сила, що складатиметься з абсолютно різних, але у своїй більшості абсолютно нових людей».

По-друге, виявилось, що це буде не єдиний такий собі стартап. Синхронно про створення іншої центристсько-правоцентристської сили на базі «Демальянсу» оголосив його лідер Василь Гацько. До цієї сили доєднається багато тих, кого очікували побачити в команді Саакашвілі. На 29 червня була анонсована «закрита зустріч» з потенційними учасниками цього проекту, яка мала закласти основу для майбутнього з’їзду «Демальянсу» в першій половині липня. Серед тих, хто доєднається до цієї платформи, називали нерозлучну трійцю нардепів від БПП Сергія Лещенка, Мустафу Найєма, Світлану Заліщук, колишню «самопомічницю» Вікторію Пташник, заступника міністра економіки Максима Нефьодова та групу учасників громадянської платформи «Нова країна» на чолі з Валерієм Пекарем. Причому Гацько в розмові з «Главкомом» розповів, що на цю зустріч запрошений і згаданий Чумак, який був помічений в «протилежній» компанії. Лідер «Демальянсу» запевнив, що ніяких глобальних протиріч з «грузинською командою» нема. Проте в нього склалося враження, що представники команди Саакашвілі не готові до створення нової політичної сили.

Світала Заліщук також натякнула, що в «апгрейднутому» «Демальянсі» місце для Саакашвілі навряд чи знайдеться, бо така партія ризикує стати лідерською, проте назвала серед потенційних однопартійців прізвища Альони Шкрум і Олексія Рябчина, які є діючими нардепами від «Батьківщини». Хоча раніше Шкрум, яка брала участь у антикорупційних форумах «Руху за очищення», всіляко відхрещувалась від участі в будь-яких партійних проектах, крім нинішнього на чолі з Тимошенко.

Щодо заявлених цілей і гасел нових сил, то в них важко знайти помітні відмінності. І ті, і інші озброєні антикорупційною та антиолігархічною риторикою, яка вже усім набила оскому, та обіцяють продемонструвати «нову якість політики». Вже зараз очевидно, що обидва проекти будуть товктися на одному електоральному полі (сюди ж можна з обмовками додати і «Самопоміч», рейтинг якої суттєво похитнувся після сміттєвої вакханалії у Львові) і розпорошувати голоси не такої вже широкої електоральної ніші. Нинішній стан «Демальянсу», який користується великою підтримкою в «фейсбуці», але не здатен конвертувати її в вагомі електоральні бали навіть в «просунутому» Києві, дуже показовий. І у партії нелідерського типу, яку взялися будувати ідеалісти-«єврооптимісти», є власні ризики, тим більше якщо доводиться виділятися на фоні такого яскравого персонажу як Саакашвілі.

«Вже починає проявлятись певна конкурентність двох проектів і публічно підтверджено, що вони не домовились між собою, – констатує політолог Володимир Фесенко. – Головна обставина полягає в тому, що молодих романтичних ідеалістів категорично не влаштовувало створення партії лідерського типу, на яку Саакашвілі мав би ключовий вплив. Вони виступали за колективне керівництво, але це не влаштовувало протилежну сторону. І мені здається, що це було б нереалістично – як не ставитися до Саакашвілі, але він є серйозним електоральним ресурсом, який потягнув би за собою і фінансовий ресурс. А без таких ресурсів буде важко просувати партію. Можливо, вплинули і деякі особистісні речі, плюс, вже існуючі партії не хочуть асимілюватись у новій партії «під Саакашвілі». Але треба розуміти, що ніша середнього класу та молоді не така велика і ці проекти будуть один у одного забирати голоси. З точки зору раціональності їм треба об’єднуватись – і якщо молоді ідеалісти побачать через якийсь час, що з рейтингами проблема, думаю, вони підуть проситись до більш рейтингових партій».

1450439318-7128_02.

Facebook

Цікаво, що в обох проектах вистачає вихідців з БПП, причому тих, хто фактично є чи був внутрішньою опозицію в президентській фракції. Але сам Саакашвілі досі є губернатором — підлеглим президента, тож поки, на відміну від Чумака та Каська, не дозволяє собі відверту критику глави держави. Навіть створення «партії Саакашвілі» анонсували Сакварелідзе та Саша Боровик, але не сам Міхо, який, нагадаємо, поки не має права балотуватись в парламент. Фесенко припускає, що ближче до виборів, якщо логіка процесу буде диктувати використання антипрезидентської риторики, Саакашвілі може зважитись на це, що буде означати остаточний розрив з Порошенком: «Думаю, поки сам Міхо не знає відповіді на це питання». Звісно, не треба забувати і конспірологічну теорію, що «партія Саакашвілі» – це ще один проект Банкової для опозиційно налаштованих виборців, якому буде «дозволена» критика президента.

Соратник Саакашвілі Володимир Федорін досить розпливчато пояснив в «фейсбуці», чому партій вийшло дві, а не одна, назвавши цей сценарій «не ідеальним, але непоганим»:

«Ще в грудні в Києві ми говорили про те, що антикорупційний рух – парасолька, що з нього можуть «вилупитися» кілька різних структур, політичних, неполітичних і так далі. Це, власне, зараз і відбувається… Ось кілька питань, щодо яких не було досягнуто єдності на етапі попередніх консультацій…

1. Питання лідерства, що впирається в питання внутрішньопартійної демократії. Наприклад, чи можуть існувати в партії групи, що мають право вето?
2. Питання правил. Наскільки докладними вони повинні бути на даному етапі? Чи можуть процедури, прописані дрібним шрифтом, заповнити дефіцит довіри?
3. Питання визначення мети. Ми створюємо нову партію для того, щоб перемогти і провести необхідні країні зміни, або для того, щоб шляхом консолідації «соціально» і «ідейно» близьких подолати п'ятивідсотковий бар'єр?»

Втім, Федорін закликав до подальших публічних дебатів з отриманням на виході єдиної проєвропейської партії.

Андрій Длігач з «Нової країни», який схиляється до «Демальянсу», в свою чергу так пояснив партійний «дуалізм», зізнавшись, що справа в лідерських амбіціях Саакашвілі: «На мій погляд, відмінність тільки в плані побудови партій. Одна (та, що будується на технічній базі «Демальянсу») – відкрита платформа, де замість визначеного (правом створення партії) лідерства, де в ініціативній групі десятки людей, де керівні органи планується вибирати на праймеріз і будуватися в форматі відповідального лідерства.

Друга, очевидно, будується більше в лідерському форматі, з урахуванням рейтингу Михайла Саакашвілі (хоча про його участь поки не заявляється, але присутність членів його команди може наштовхувати на такі думки). Можливо, одна з партій буде більшою мірою право-центристською, а друга право-популістською (в позитивному значенні цього слова), що дасть можливість «не канібалізувати один-одного», а найбільш повно охопити електорат, який потребує модернізації країни, але розділений ставленням до різних персоналій».

В принципі, зараз неспроможність двох ліберальних проектів домовитися можна трактувати як завгодно. З одного боку, це не додає оптимізму, бо в котрий раз підтверджує тезис про егоїстичні амбіції «демократів». З іншого – якщо б зараз вдалось піти на принцип і загнати всіх під один дах, це б викликало подальші чвари, які б швидко дискредитували цю силу. Парламентські вибори будуть ще хтозна-коли, тому часу пограти в «самостійність» і знайти свої ексклюзивні ніші є і у тих, хто приєднається до «Демальянсу», і у «грузинської команди» буде вдосталь. Тим часом може прискоритись зменшення парламентської фракції БПП. Можливо, після відвертого переходу до іншої політичної сили збудеться мрія Ігоря Гриніва та Лещенко и Ко все ж попросять на вихід.

Павло Вуєць, «Главком»

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code