100 років «злуки» УНР з Кубанню, яка так і не відбулася

Перегляди: 831

Карта 1918 року. Повна назва мапи: «Загальна карта України. Зладив М. Дячишин. Заходом i накладом час. «Свобода», орґану Українського Нар. Союза в Америцї». Масштаб 1:2580000. Формат мапи 85×52 см

Цими днями відзначається 100 років від створення Кубанської Народної Республіки, а також і сторіччя першої спроби Кубані з’єднатися з Українською Народною Республікою. Таких спроб злуки Кубані з Україною в 1918–1920 роках було кілька, але жодна з них так і не була успішною. Зрештою, обидва державні утворення впали під натиском більшовиків. Але історики вважають невипадковим потяг волелюбної Кубані, заснованої на традиціях козаків-запорожців, до України, хоча й визнають, що жорстокі репресії проти кубанців у часи СРСР мали дуже негативний вплив на населення регіону і його проукраїнську самоідентифікацію.

Кубанська Народна Республіка була одним з десяти державних утворень, які виникли в 1917–1918 роках на теренах колишньої Російської імперії. Столицею Кубанської республіки був Катеринодар – нині Краснодар.

І, за деякими даними, вже 20 січня 1918 року Законодавча рада Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані до УНР на федеративних засадах. Кубанська республіка існувала і з назвою Кубанська Народна Республіка, і як Самостійна Кубанська Народна Республіка чи Кубанський Край. У різних формах державне утворення на Кубані проіснувало до 1920 року, коли було знищене більшовиками, спротив проти яких у різних формах на Кубані тривав аж до 1925 року.

Тяжіння до України

Привітаймо ж послів Матері-України мовою наших батьків, дідів та прадідів… Прийшла воля, і ми ожили

Микола Рябовіл

Вже у вересні 1917 року на Кубанській військовій раді і перед Краєвим урядом виступали представники України. А кубанський провідник Микола Рябовіл вітав делегацію з України словами «Вітаю вас, браття!.. Привітаймо ж послів Матері-України мовою наших батьків, дідів та прадідів… Прийшла воля, і ми ожили. Ожили, і, як вірні діти своєї матері, йдемо тим шляхом, який указала вона, йдемо туди, де зорять уже любов між людьми, де жде і нас вільний союз вільних народів…».

Микола Рябовіл (1883 –1919), український політичний діяч на Кубані, голова Кубанської Ради Кубанської Народної Республіки

Микола Рябовіл (1883 –1919), український політичний діяч на Кубані, голова Кубанської Ради Кубанської Народної Республіки

Відтак спроб того чи іншого союзу з Україною, якоїсь форми злуки з боку Кубані було принаймні три-чотири – ще і в січні, і в кінці лютого 1918 року, коли була резолюція про прилучення Кубані на федеративних засадах до України.

На початку літа 1918 року в Києві відбулись українсько-кубанські переговори між Миколою Рябоволом та гетьманом Павлом Скоропадським. І, за свідченнями очевидців, Київ тоді уявляв Кубань автономною або хоча б у федеративних зв’язках із Україною.

Остання спроба якогось союзу України з Кубанню була в серпні 1920 року, коли у Варшаві вже Симон Петлюра підписав договір про взаємну підтримку. Сам Петлюра, до речі, під час першої російської революції 1905 року переховувався на Кубані і вивчав старі архіви козаків-запорожців.

Чесно кажучи, особливої злуки з УНР не вийшло. Не встигла українська Кубань об’єднатися на повну силу. Але, звичайно, були рухи в цьому напрямі

Вадим Скуратівський

«Чесно кажучи, особливої злуки з УНР не вийшло. Не встигла українська Кубань об’єднатися на повну силу. Але, звичайно, були рухи в цьому напрямі», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода український культуролог і письменник Вадим Скуратівський.

«Був, був тоді потяг до України. Була тяга української Кубані до Української Народної Республіки, а потім і до Гетьманату і так далі. Але все ж таки це мало вельми умовний і радше символічний характер», – додає Скуратівський.

Зі Скуратівським погоджується завідувач відділку історії української революції 1917–1921 років Інституту історії НАН України Владислав Верстюк.

Владислав Верстюк

Владислав Верстюк

Про об’єднання з УНР тоді говорили багато, але практично до цього ніколи так і не дійшло. Це радше були розмови, були попередні декларації, але практичних рішень не було

Владислав Верстюк

«Про об’єднання з УНР тоді говорили багато, але практично до цього ніколи так і не дійшло. Це радше були розмови, були попередні декларації, але практичних рішень не було. Їздили делегації – від УНР на чолі з (Павлом) Христюком, приїздили кубанці до України, був тісний обмін, але все ж Кубанська рада не хотіла вливатися в Україну остаточно і розчинятися в ній», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода професор Верстюк.

«Кубань шукала шляхи якогось союзу з Україною. І під союзом малося на увазі не стільки входження до складу, а союз військовий, і взагалі будь-які форми співпраці. Навіть було рішення про з’єднання з УНР на федеративних засадах. Звичайно, Кубань шукала шляхів захисту від більшовиків, і потяг до України в кубанців був природнім», – розповідає історик, координатор громадського комітету «Кубань з Україною»Сергій Пархоменко.

Координатор громадського комітету «Кубань з Україною» Сергій Пархоменко

Координатор громадського комітету «Кубань з Україною» Сергій Пархоменко

На Кубані тоді зійшлися в протиборстві кілька сил: кубанські козацькі «державники», серед яких – особливо на початках – сильні були позиції політиків проукраїнського ухилу, Добровольча армія Денікіна, з якою часом кубанці укладали союз, але, як каже Скуратівський, без особливого ентузіазму, а також і більшовики, які вирізнялись виключною брутальністю.

«Це була люта війна за найкращу у світі землю, війна поміж питомими кубанськими козаками – нащадками, сказати б, ще отамана Антіна Головатого, і «іногородніми», які з’явилися на Кубані, починаючи з середини 19-го століття», – розповідає Скуратівський, маючи на увазі під «питомими кубанцями» нащадків запорозьких і чорноморських козаків, які переселилися на Кубань в 1792–1795 роках і пізніше.

За статистикою на 1917 рік, етнічні українці на Кубані становили майже 60 відсотків, росіяни – багатьох з яких місцеві козаки називали «іногородніми» – понад третину, решта – кавказькі горці та інші етнічні групи.

Можливо, і дійшло б до федеративного об’єднання, якби не брутальна військова сила більшовиків, яка задавила і Кубанську Народну Республіку, і, зрештою, і УНР

Владислав Верстюк

«Можливо, і дійшло б до федеративного об’єднання, якби не брутальна військова сила більшовиків, яка задавила і Кубанську Народну Республіку, і, зрештою, і УНР, – зазначає професор Верстюк. – Але сам факт існування цих республік є дуже важливим. Без Кубані історія української революції була б куцою».

А історик Пархоменко додає: «Завадила якась нерозторопність українського уряду. З боку УНР не було такого глобального, державницького мислення, тому допомога Кубані обмежилась лише невеликими політичними контактами і незначною військовою допомогою».

Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

Репродукція мапи України, яку використовували на Паризькій мирній конференції у 1919 році

«Територія неймовірного драматизму»

Після поразки Кубанської Народної Республіки та її тяжіння – нехай часом і символічного – до України, Кубань у радянські часи зазнала важкої долі.

Після поразки у громадянській війні десятки тисяч кубанців опинилися в еміграції.

На Кубані – як і в Україні – був голод 1932–33 років. Причому західні історики зазначають, що голод на Кубані теж мав штучний характер і був спрямований в тому числі й проти українців, які в кубанських станицях переважали інші етнічні групи у пропорції 3:1, а в містах і містечках у пропорції 2:1.

Прийшли червоні, і на початку 1930-х років на Кубані лютий голод – на Кубані! – там, де найкращий чорнозем в усьому світ

Вадим Скуратівський

«Прийшли червоні, і, зрештою, на початку 1930-х років на Кубані лютий голод, – уявляєте, голод на Кубані! – там, де найкращий чорнозем в усьому світі. Ось так і закінчилася серйозна політична присутність українців на Кубані. Далі вони вже залежали від центру. Сказати б, «перевиховали» за цей час кубанців», – каже культуролог Скуратівський.

«Там у старих людей крута українська мова, там співають українських пісень тощо. Але кубанці вже пройшли через таку комунізацію й ідеологічно-пропагандистську обробку… Але багато з них є монархістами, але антикомуністи там є через страшенну колективізацію 1930-х років» – пояснює Скуратівський.

Кубанський козачий хор української мовою співає про важку долю козаків на Кубані:

У кубанців на генетичному рівні, на рівні підсвідомості є дух свободи

Сергій Пархоменко

«Внаслідок існування радянського режиму свідомість кубанців трохи «викривлена». Тобто голодомори, репресії, розкуркулення, вислання – все це було», – погоджується з ним історик Пархоменко.

Потяг до свободи там у крові закладений, і його не можна витравити ніякими репресіями і пропагандою

Сергій Пархоменко

Але, зазначає Пархоменко, який сам народився на Кубані, все одно після багатьох десятиліть, які минули після поразки Кубанської Народної Республіки, «у кубанців на генетичному рівні, на рівні підсвідомості є дух свободи».

«Потяг до свободи там у крові закладений, і його не можна витравити ніякими репресіями і пропагандою», – додає він.

А Скуратівський, озираючись на останні 100 років Кубані, резюмує так: «Та територія позначена просто неймовірним драматизмом».

Источник Радио Свобода

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code