12 друзів «вишки Бойка»

Перегляди: 235

Генпрокуратура не тільки легалізувала крадіжку «вишки Бойка», а й заклала фундамент для майбутніх розкрадань

бойко

А все-таки зручно, коли Юрій Бойко в країні — один, а вишок, названих на його честь, — кілька. Завжди можна взяти якусь із них, провести розслідування, а його результати спроектувати на решту.

Користуючись алегоріями, виглядає це приблизно так: банк грабували десять разів, піймали лише одного злодія, але вирішили повісити на нього й усі попередні епізоди. Щоб, не приведи Господи, у процесі пошуків не зіпсувати життя іншим «попередникам».

Про всяк випадок коротко нагадаємо, про які вишки йдеться. У квітні 2011 р. дочірнє підприємство НАК «Нафтогаз України» — «Чорноморнафтогаз» придбало за 400 млн дол. у британської фірми-»прокладки» морську бурову установку. У тендері взяли участь лише дві фірми. Їхніми номінальними власниками були латиський підставний юрист і латиський бомж. Переплата становила близько 150 млн дол. Саме про цю аферу й вийшов перший текст у DT.UA за назвою «Вишка для Бойка».

Однак, попри скандал у ЗМІ, через півроку «ЧНФ» придбала другу установку. Теж за 400 млн дол. і з такою ж переплатою. Цього разу продавцем виступило підприємство «Ризька судноверф».

Отже. Якщо повернутися від аналогій із грабіжниками банків до реального життя, то картина виходить така. Генеральна прокуратура України провела щось схоже на розслідування по одній із двох закуплених бурових установок, установила прізвища всіх злодіїв і сповістила про це народу на спеціально скликаній прес-конференції.

Та хоча практично всі факти, про які розповідав генпрокурор, логічно поєднувалися лише з другою установкою, якимось магічним чином у його промові постійно з’являлися згадки й про першу вишку, тобто про ту, яку в DT.UA і було названо на честь екс-міністра палива та енергетики.

Ну, і оскільки в зачитаному «списку злодіїв» самого Бойка не виявилося, то багато хто дійшов висновку, що чинили наклеп на державного діяча даремно. Тим паче, що до «правильного» висновку було кому підштовхнути.

Наприклад, «Комсомольская правда в Украине» (так, вона ще виходить) зібрала в один текст думки, які підтверджують логіку ГПУ. Список великий: від народного депутата Тетяни Чорновол (цитата: «Факти вказували, що це були «вишки Януковича») до «незалежного» експерта Юрія Корольчука («Ще у 2011–2012 рр. і без Луценка було відомо, чиї насправді вишки та хто платив за рахунками»).

А, скажімо, у вотчині Бойка — Лисичанську місцевий телеканал «Акцент» сьогодні розповідає про цю історію виборцям уже з непідробним смутком: «Виходить, що на Юрія Бойка протягом п’яти років намагалися чинити тиск. У тому числі й у ЗМІ».

Як один із авторів статті, яка першою почала «чинити тиск» на екс-міністра, хотілося б внести деяку ясність у те, про що насправді розповідав Юрій Луценко, і яка підкилимова логіка може в усьому цьому бути присутньою. Отже.

Кажемо — «дві», на думці — «одна»

Як визначити, що на прес-конференції Луценко насправді казав тільки про другу бурову установку? Дуже просто. Кілька разів він згадав про те, що вкрадено було близько 300 млн дол. — по 150 млн при кожній купівлі. Після чого розкрив, кому пішли ці гроші: 95 млн дол. — Януковичу, 25 млн — екс-голові «Нафтогазу» Бакуліну, 15 млн — власнику Ризької судноверфі (тобто продавцю другої вишки) Мельнику, по кілька мільйонів різним людям із НАКу, «Чорноморнафтогазу» і конвертаторам. Коротше, весь список умістився в 150. Про іншу половину на прес-конференції не було сказано жодного слова.

Далі. Юрій Луценко повідомив, що сьогодні проводиться робота із «замороження та аналізу руху коштів». До речі, якось різонуло вухо слово «замороження», яке вже нібито розпочалося, хоча аналіз ще не проведено. І, крім того, чомусь не вірилося, що вкрадені гроші сьомий рік вкриваються пилом на рахунках у іноземних банках, очікуючи допитливого українського слідчого. Краще зрозуміти ситуацію допоміг моніторинг Реєстру судових рішень. Він показав, що до етапу «замороження» ще як равлику до вершини Фудзі. Тільки цього року українські суди прийняли пачку рішень звернутися до колег із різних країн із проханням заморозити рахунки, про які довідалося українське правосуддя. А чи існують ці рахунки дотепер та які на них залишки, стане зрозуміло тільки після «проведеного аналізу».

Та більше в ситуації з рахунками нас цікавить інше. Усі рахунки, щодо яких ГПУ попросила про міжнародну допомогу, стосуються лише однієї бурової установки. І це виглядає трохи дивно: украли 300 млн, а шукаємо тільки 150.

Така нестиковка, здається, спантеличила й самого Луценка. У результаті під час прес-конференції він навіть сказав, що слідство довело крадіжку лише 144 млн дол. Напевно, варто це вважати обмовкою, тому що інше трактування виглядає лише як «співучасть у приховуванні».

Пояснити ці нестиковки можна, проаналізувавши, як відбувалося слідство.

Знайшли тільки те, про що розповіли

Головним свідком обвинувачення виступив, мабуть, екс-голова правління «Чорноморнафтогазу» Олександр Кацуба. Який, за словами генпрокурора, сплативши 130 млн грн відступних до бюджету, уникнув тюремного покарання.

І, здається, головні докази слідства — це саме ці розповіді. Тому що надто вже неохайні фактологічні неточності та занадто багато невиконаної роботи.

По-перше, ціна. Луценко каже про те, що реальна ціна першої вишки була 210 млн дол., а другої — 179 млн. Це, м’яко кажучи, неправда. З одного боку, зрозуміло, звідки взялися цифри. У Реєстрі судових рішень можна знайти відповідь сінгапурських правоохоронців про те, що на судноверфі Keppel ціна була саме такою. Однак продали їх не прямо Україні, а через посередників. У першому випадку — через норвезьку Seadrill, у другому — через Standard Drilling з тієї самої країни. У результаті ціни виросли до 248,5 і 220 млн дол.

На тлі вкрадених мільйонів — нібито дрібниця. Але не для документованого слідства. Та й просто для арифметики. Усе-таки важко одержати суму в 150 украдених мільйонів, віднімаючи від 400 чи то 210, чи то 179. Навіть якщо додати витрати на доставку та страховку.

Крім того, прикро, що слідство випустило норвежців зі свого поля зору. Адже, скажімо, та сама Seadrill — це не кіоск. Це одна з найбільших світових фірм у цьому бізнесі, а її власник — найбагатший громадянин Норвегії. І йому здати, хто представляв Україну на переговорах, набагато легше, ніж, наприклад, втікачу Бакуліну. Але чомусь вирішили його не опитувати. Може, щоб не бовкнув зайвого.

Ще хороша точка для спілкування — американська Hulliburton. Теж найбільша й теж — заляпана. Нагадаємо, що свого часу саме ця найвідоміша корпорація надала висновок, що установка для «ЧНФ» могла коштувати 400 млн дол. Переконати світового монстра нафтогазового бізнесу видати індульгенцію не міг ні Кацуба, ні Бакулін. Не той політ. Так, п’ять років тому Hulliburton нічого не розповіла б. Але в нас тепер міцна дружба з ФБР, чому не скористатися б?

Ну, й ще невелика дрібниця: з усіх журналістів, які щільно займалися «темою вишки» — не був допитаний жоден. Ні автори тексту «Вишка для Бойка», ні Наталія Седлецька, яка на той час, працюючи на TVi, випустила цілий цикл передач про бурові установки та її героїв.

Продовжувати всі ці, як тепер модно говорити, фейли можна довго. Тому обмежимося підсумком: усі ці «помилки» вкладаються в одну канву — визначити лише тих крадіїв, яких уже не дістати через їхній від’їзд із країни. А тих, хто залишився, — не зачепити незграбним допитом.

Про всяк випадок нагадаємо, що підозри по вишці визначені Януковичу, Арбузову, Мельнику, Бакуліну, групі товаришів із «Нафтогазу» і «ЧНФ». В Україні нікого з них немає.

Особливо яскраво виглядає у цьому сенсі Арбузов. За версією слідства, він винний у тому, що, будучи головою НБУ, закачав у статутний фонд «Нафтогазу» суму, достатню для купівлі двох вишок. А от якщо читати в Реєстрі судових рішень документи тієї самої ГПУ, то картинка з цією «закачкою» виглядає по-іншому. Вибачте за канцелярський стиль, але варто процитувати це повністю:

«На підставі тристоронніх договорів між Міністерством палива та енергетики України, НАК «Нафтогаз України» і Міністерством фінансів України останнім випущено облігації внутрішньої державної позики (далі — ОВДП) номінальною вартістю 7,4 млрд грн, що передані НАК «Нафтогаз України» в обмін на акції останньої, які отримані Міністерством палива та енергетики України. Надалі НАК «Нафтогаз України» за участі Національного банку України реалізувала ОВДП банкам України».

Бойко був на той час міністром палива та енергетики, Арбузов — головою НБУ. Потрапив до числа злодіїв лише один, хоча операція була одна на всіх. І, до речі, про міністра фінансів ще забули. Отака лазерна вибірковість.

Узагалі вибірковість — це головне слово в цій історії. Скажімо, дуже популярним документом, який широко цитується в Інтернеті, став лист начальника департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергія Горбатюка. Свого часу його опублікувала прес-секретар генпрокурора Лариса Сарган. У листі Горбатюк пише, що фактів, які свідчать про корупцію Бойка, немає.

А от що сам Горбатюк сказав «Нашим грошам» два тижні тому: «Ми пишемо Луценку доповідну записку про те, що зараз підстав говорити про підозру йому (Бойку. — Ред.) не можна, але ми рухаємося й бачимо, як досягнути результату, є вже можливість повідомляти про підозру нижнім ланкам. І після того, як ця доповідна записка зайшла, генпрокурор постановою визнав розслідування неефективним. Не читаючи справи…

А потім ще в пресі, коли Лещенко критикував, що не повідомляють підозри Бойку, вони вирізки з доповідної записки дали — там, де ми пишемо, що на сьогодні немає в матеріалі справи документів, які підписував би сам Бойко, і поки що недостатньо даних для повідомлення про підозру. Це вони вивісили. А наступний абзац про те, що «але ми бачимо, як досягти результату», не опублікували. І таким чином у вересні 2016 р. забрали цю справу».

Як «вишка Бойка» стала «вишкою Януковича»

Напевно, це здивує багатьох, але вперше про «вишку Януковича» теж написало саме DT.UA. Текст, присвячений купівлі другої бурової установки, закінчувався так: «Якщо після першого тендера на стіл президенту кладуть результати перевірки з доказовою базою, а після цього не тільки нічого не змінюється, а й відбувається наступна ідентична купівля, то, виходить, це вже не «вишка Бойка».

Акценти ми змінили тому, що між купівлями двох вишок відбулися деякі події.

Як свідчать численні очевидці, реальна маржа при купівлі першої вишки стала неприємним одкровенням для того, кого наближені називали «царем». Яскравим підтвердженням цього стала розмова між Януковичем і головним редактором DT.UA Юлією Мостовою під час зустрічі президента та керівників українських ЗМІ. Це сталося через кілька днів після виходу першої статті «Вишка для Бойка».

На запитання: «І що будете робити з Бойком?» гарант відповів, що статтю «Дзеркала» прочитав і віддав її на перевірку голові МВС Могильову. Вибравши його відомство в піку СБУ, яку на той час очолював надто близький до групи Фірташа Хорошковський. МВС усе підтвердило. «Оперативна перевірка показала, що там відмито 140–150 млн дол.», — сказав «Цар» і пообіцяв розібратися з Бойком, але трохи пізніше, тому що «зараз він потрібний у важких переговорах з Росією по газу».

«Розбірки з Бойком» при Януковичі закінчилися купівлею другої вишки, з тією самою корупційною дельтою, тільки зі зміненими рахунками одержувачів.

Однак загалом «розбірки» з міністром не закінчилися й донині. Ми не знаємо, чому. Щодо цього існує багато гіпотез. Основна з яких полягає в тому, що Бойка готують «під програш» на президентські вибори 2019 р. У такому амплуа виступав у 1999 р. для Кучми Симоненко. У цьому контексті зовсім недивною була фраза Луценка на прес-конференції, що, мовляв, слідство триває. І якщо воно раптом зафіксує ще якихось бенефіціарів, то негайно ними займеться. У тому числі і якщо це буде Бойко. Такий собі м’який привіт.

Та, чесно кажучи, навіть не хочеться заглиблюватися в цю тему. Тому що, цинічно розмірковуючи, якщо в Іванющенка або Ставицького немає проблем, то чому вони мають з’явитися в Бойка? Тим паче сьогодні стала популярною фраза: «Потрібно дивитися не в минуле, а в майбутнє». Ми подивилися. Але майбутнє в цій історії виявилося теж дуже неприємним.

Останній заробіток на вишці

Одразу після того, як паливне міністерство очолив Ігор Насалик, нафтогазовим ринком рознеслася чутка про народжену в деяких розумних головах схему, як легалізувати захоплені Росією вишки. Так, щоб і Росії стало приємно, і деяким українцям — теж. Усієї схеми описувати не будемо, тим паче вона не відбулася. Але двома словами: за згодою України установки мали потрапити або в оренду неросійському підприємству, або в новостворене СП. Бюджет починав отримувати якусь плату, приватні кишені — основний прибуток, а Крим — газ.

Тоді здавалося, що подібна схема — плід хворої уяви. І після того, як про неї тривалий час уже не було чути, гадалося, що у такому статусі вона й кане в Лету. Але ж ні.

Несподівано обриси цієї схеми знову проступили на прес-конференції Юрія Луценка.

Маються на увазі передача вишок в Агентство з управління активами (що вже практично відбулося) і обіцянка генпрокурора незабаром ці вишки продати.

Важко пояснити навіть саму логіку передачі. Бурові установки належать державі. Якщо ГПУ вважає їх знаряддям злочину, то за такою самою аналогією можна заарештувати й передати в Агентство, скажімо, Приватбанк. З нього вкрали набагато більше грошей, і теж ще ніхто не сів.

А обіцянка продати окуповані вишки — це взагалі явка з повинною про майбутній злочин. Тим паче, що сам же Луценко зізнався, що розуміє: ціна буде не надто високою.

Шкода, що він не продовжив розмірковувати не тільки про ціну, а й про майбутнього покупця. Яким, безумовно, стане або російська «прокладка», або більш-менш біла фірма, яка візьме росіян у напарники.

У результаті замість того, щоб відокремити вишки в європейському судовому провадженні від великого «кримського позову» і повернути їх через рік-два (разом зі штрафами та відсотками), багатостраждальні бурові в черговий раз стануть поживою для небожителів нашого Олімпу.

Напевно, це все карма імені. Нагадаємо, що при народженні на сінгапурській верфі бурову установку було названо на честь богині родючості «Юнона». От вона й плодоносить. Шкода тільки, що не нам «вкушати плоди сії».

Олексій Шалайський, «Наші Гроші»

Вперше текст опублікований в «Дзеркалі тижня»

Источник Наші гроші

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code