Антикорупційні заповіді для чиновників

Перегляди: 361

Питання протидії корупції є важливим аспектом реформування України та адаптації вітчизняного законодавства до стандартів розвинутих демократичних країн світу

На жаль, корупція в Україні – це наслідок загальних політичних, соціальних і економічних проблем нашої країни, що цілком притаманне державі, яка перебуває на етапі реформування.

Тому застосування ефективних превентивних механізмів запобігання корупції є однією із найважливіших проблем, які намагається розв’язати сучасна Українська держава на шляху до забезпечення прогресивних європейських стандартів прав і свобод людини та громадянина, – пише завідувач Сектору з питань запобігання та виявлення корупції Держфінінспекції України Наталія Карпенко на сайті ДФІ.

Положеннями статті 8 «Кодекси поведінки державних посадових осіб» Конвенції ООН проти корупції, яка ратифікована Україною 18.10.2006, визначено, що для боротьби з корупцією кожна держава-учасниця заохочує непідкупність, чесність і відповідальність своїх державних посадових осіб згідно з основоположними принципами своєї правової системи, зокрема, прагне застосовувати кодекси або стандарти поведінки для правильного, добросовісного й належного виконання державних функцій.

Цей міжнародний документ зобов’язує країни-учасниці договору проводити політику протидії корупції, схвалити відповідні закони і заснувати спеціальні органи для боротьби з цим явищем.

Варто зазначити положення ч. 2 ст. 6 і ч. 2. ст. 19 Конституції України, згідно з якими органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; органи державної влади, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Вимоги до поведінки державного службовця в Україні нині закладено в низці нормативно-правових актів, зокрема, сьогодні базовим законодавчим актом із цього питання в Україні є Закон України «Про запобігання корупції» (далі – Закон), який уведений в дію 26.04.2015, Закон України «Про державну службу», а також ще не скасовані Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені наказом Головного управління державної служби України від 04.08.2010 № 214.

Із уведенням в дію згаданого Закону втратив чинність Закон України «Про правила етичної поведінки», тоді як у згаданому Законі відповідним питанням присвячено окремий розділ VI«Правила етичної поведінки», який визначає загальні морально-етичні вимоги до поведінки не лише для осіб, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а й прирівняних до них осіб (посадових осіб юридичних осіб публічного права).

Водночас Закон передбачає можливість за потреби розробляти та забезпечувати виконання галузевих кодексів чи стандартів професійної етики, як то Кодекс етики працівників підрозділу внутрішнього аудиту.

З огляду на зазначене, посадові особи під час виконання своїх службових повноважень зобов’язані неухильно дотримуватися вимог цього Закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках із громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.

У згаданому розділі Закону визначено, що особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та прирівняні до них особи, виконують свої службові чи представницькі повноваження політично нейтрально, уникаючи демонстрації у будь-якому вигляді власних політичних переконань або поглядів, не використовуючи службових повноважень в інтересах політичних партій чи їх осередків або окремих політиків. Але це не поширюється на виборних осіб та осіб, які обіймають політичні посади.

Крім цього, державні службовці та посадові особи інших юридичних осіб публічного права мають діяти неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.

У Законі закріплено, що особи мають сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконувати службові повноваження та професійні обов’язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні, не допускаючи зловживань і неефективного використання державної і комунальної власності.

Вони мають також не розголошувати і не використовувати в інший спосіб конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, що стала їм відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, крім випадків, установлених законом.

У Законі зазначено, що особи, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а й прирівняні до них особи, незважаючи на приватні інтереси, утримуються від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони суперечать закону. Вони самостійно оцінюють правомірність наданих керівництвом рішень чи доручень і можливу шкоду, що буде завдана в разі виконання таких рішень чи доручень.

У разі отримання для виконання рішень чи доручень, які особа вважає незаконними або такими, що становлять загрозуохоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам, вона повинна негайно в письмовій формі повідомити про це керівника органу, підприємства, установи, організації, у якому вона працює, а виборні особи – Національне агентство.

Отже, як державні службовці, так і посадові особи юридичних осіб публічного права мають усвідомлювати, що їхню поведінку оцінюють керівники, колеги та громадськість, і прагнути того, щоб вона не давала підстав для громадського осуду.

На шляху до доброчесності державним службовцям та прирівняних до них особам також забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов’язані з цим можливості для одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, зокрема використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти у приватних інтересах (ст. 22 Закону).

Крім того, Законом встановлені інші спеціальні обмеження щодо проходження державної служби, зокрема, обмеження щодо одержання подарунків для себе чи близьких осіб від юридичних або фізичних осіб у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи (ст.ст. 23, 24 Закону).

При цьому подарунком можуть бути грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

Водночас державні службовці та прирівняні до них особи можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім передбачених випадків, якщо вартість таких подарунків не перевищує одну мінімальну заробітну плату (з 1 січня 2015   року по 30 листопада 2015 року становить 1218 грн), установлену на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, установлених для працездатної особи на 1 січня того року, у якому прийнято подарунки (з 1 січня 2015 року по 30 листопада 2015 року становить 1218 грн), тобто 1218 + 1218 = 2 436 грн.

Обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які  дарують близькі особи; які одержують як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

Особа, на яку поширюються такі обмеження, зобов’язана невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, вжити таких заходів, як товідмовитися від пропозиції; за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; залучити свідків, якщо це можливо, зокрема з числа співробітників; письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції.

Про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка складається акт, який підписує особа, що виявила неправомірну вигоду або подарунок, та її безпосередній керівник або керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації.

При цьому предмети неправомірної вигоди, а також одержані чи виявлені подарунки зберігаються в органі до їх передачі спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.

Також обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності вимагають від державних службовців заборону займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практикизі спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією та законами України; входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України (ст. 25 Закону).

Зазначене обмеження не стосується виборних посад (депутатів Верховної Ради України, депутатів місцевих ради та членів Вищої ради юстиції, крім тих, які працюють на постійній основі, народних засідателів і присяжних).

При цьому питання роботи за сумісництвом регламентується              статтями 21 та 102-1 Кодексу законів про працю України (далі –КЗпП), постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93  № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, уставної і організацій, затвердженим спільним наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28.06.93 № 43 (далі – Положення).

Так, сумісництво передбачає виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцемосновної роботи не потрібно.

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Оплата праці за сумісництвом здійснюється за фактично виконану роботу.

Проте в додатку до Положення визначено Перелік робіт, що не вважаються сумісництвом, зокрема, педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік; виконання обов’язків медичних консультантів установ охорони здоров’я в обсязі не більш як 12 годин на місяць з разовою оплатою праці тощо.

На відміну від сумісництва, додаткова робота у порядку суміщення професій (посад) провадиться працівниками за одним трудовим договором, на одному підприємстві, в установі, організації поряд  з основною роботою і в межах установленої тривалості робочого дня (ст. 105КЗпП).

Крім того, черговим превентивним заходом запобігання корупції є заборона особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування: 1) протягом року з дня припинення відповідної діяльностіукладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами приватного права або фізичними особами – підприємцями,якщо державні службовці протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців; 2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом; 3) протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у справах (зокрема в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності.

Наслідком за порушення встановленого обмеження щодо укладення трудового договору (контракту) є припинення відповідноготрудового договору (контракту), визнання правочинунедійсним.

Статтею 27 Закону передбачена заборона особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та кандидатам на вказані посади, мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Зазначені обмеження не стосуються виборних посад.

У разі виникнення обставин, що порушують зазначені вимоги, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що унеможливлює пряме підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

Крім цього, особи, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняні до них особи не повинні допускати виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів, вжити заходів щодо їх врегулювання та не вчиняти дій і не приймати рішення в умовах реального конфлікту інтересів (ст.ст. 28, 29 Закону).

Наразі законодавець поділяє конфлікт інтересів на потенційний – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

та реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.

Державні службовці та прирівняні до них особи зобов’язані повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності в неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі – Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно.

Безпосередній керівник особи або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи або після отримання повідомлення про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів протягом двох робочих днів приймає рішення щодо його врегулювання, про що повідомляє відповідну особу.

При цьому заходами зовнішнього або самостійного врегулювання конфлікту інтересів можуть такі шляхи, як то: усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;обмеження доступу особи до певної інформації; перегляду обсягу службових повноважень особи; переведення особи на іншу посаду;звільнення особи.

При цьому відповідальність настає за неповідомлення або вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів.

Нововведенням є також запобігання конфлікту інтересів у зв’язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних прав (ст. 36 Закону).

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та посадові особи юридичних осіб публічного права зобов’язані протягом 30 днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі, окрім членів сім’ї, належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, установленому законом.

Передача особами  належних їм корпоративних прав здійснюється в один із таких способів, як то: 1) укладення договору управління майном із суб’єктом підприємницької діяльності (крім договору управління цінними паперами та іншими фінансовими інструментами); 2) укладення договору про управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами і грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, з торговцем цінними паперами, який має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності з управління цінними паперами; 3) укладення договору про створення венчурного пайового інвестиційного фонду для управління переданими корпоративними правами з компанією з управління активами, яка має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності з управління активами.

Водночас для запобігання конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення державні службовці та посадові особи юридичних осіб публічного права щороку до 1 квітня подавали за місцем роботи (служби), а з наступного року подаватимуть заповнену на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – декларація), за минулий рік за формою, яку визначає Національне агентство (ст. 45 Закону).

Таку декларацію подаватимуть як особи, що претендують на зайняття посади, пов’язаної з виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до призначення або обрання їх на відповідну посаду, так і особи, які припиняють цю діяльність, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, так і наступного року після припинення цієї діяльності, за минулий рік.

Варто наголосити, що порушення зазначених превентивних заходів підпадає під визначенняправопорушень, пов’язаних із корупцією, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Отже, саме такі норми поведінки має очікувати громадянське суспільство від державних службовців.

 

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code