Економічна революція ще очікується

Перегляди: 389

Головною зміною для нашої країни є корінна трансформація національної економіки. І рушійною силою тут покликаний стати малий і середній бізнес

187485.640x320

Структура української економіки залишається сировинною в своїй основі. Галузей з високою доданою вартістю у нас критично мало. Хоча ми вміємо будувати літаки, ракети і випускаємо одних з найкращих в світі ІТ-фахівців.

Після перемоги Майдану ми зробили революцію ментальну на рівні свідомості. Остаточно вибрали вектор розвитку — курс вестернізації, який полягає в інтеграції в європейські та євроатлантичні структури. Тепер у нас зона вільної торгівлі з ЄС і безвіз. Але зі старою економікою, яка на половину перебуває в тіні, йти далі не неможливо.

До речі, економічний потенціал об'єктивно вичерпався вже до 2013 року, коли ВВП почав пробивати дно. Причому пробивати з неймовірним прискоренням, адже буквально ще в 2011 році він ріс вище світового рівня на 5,5%. Перший удар стався вже рік потому і за підсумками 2012-го, який країна, що приймала Чемпіонат Європи з футболу і масштабно будувала інфраструктуру, закінчила чомусь зі «зростанням» всього 0,2%.

Чому? Фактично на 2012—2013 роки припадає тотальний грабунок бюджетних грошей, вимивання з економіки мільярдних сум в доларовому еквіваленті за схемами контрабанди, так званих податкових ям, через тисячі фірм-прокладок в держзакупівлтаі конвертаційні центри. Тому пореволюційні 2014-15 роки, коли ми втратили сумарно майже 17% ВВП, були викликані не тільки війною, окупацією і як наслідок втратою 20% економіки, а й двома роками «розпилу» перед революцією. Саме тоді був набраний шалений розгін на подальший шлях в негативний тренд.

Країні потрібні два мільйони підприємців

Навіть в умовах збереження старого режиму і проведення президентських виборів у 2015 році, упевнений, обвал економіки і гривні був би неминучий. Тільки ще з одним загостренням — всі стратегічні підприємства оборонно-промислового комплексу, авіабудування, і, звичайно ж, енергетики опинилися б у руках РФ взамін за наданий Януковичу кредит в $15 млрд. Фактично ми б втратили країну. Від неї залишилася б оболонка у вигляді назви, прапора і герба.

При цьому помилково вважати, що якщо ми вирішимо старі проблеми, то нові не з'являться. Так не буває. Якщо ми позбудемося старого тягаря, то в двері обов'язково увірвуться нові виклики. На Майдані більшість думали, що країна позбудеться Януковича, і все автоматично зміниться на краще. Але в двері постукала війна. Скептики скажуть: «Хотілося, як краще, а вийшло, як завжди». Але, повірте, такими наївними є не тільки українці. Після розпаду СРСР на Заході теж всі розслабилися. Світ, на їх переконання, з біполярного став однополярним, глобальним і відкритим. Фукуяма навіть назвав це остаточною перемогою ліберально-демократичного устрою і кінцем історії. Що, мовляв, війни і все погане безповоротно пішли в минуле. Але 11 вересня 2001 року теракти в США показали, що світ насправді складніший і небезпечніший. А наступні драматичні події — агресія РФ проти Грузії в 2008 році, арабська весна в 2011-му, напад РФ на Україну в 2014-му і військова підтримка Кремлем режиму Асада в Сирії, що знищує сотні тисяч мирних жителів, показали масштаби проблем, які поставили під сумнів весь світопорядок, що склався після Другої світової війни. Тому виклики будуть завжди. І долати їх — покликання людства і, власне, суть нашого буття.

Ще одна помилка, якою у нас звикли грішити, полягає в тому, що, мовляв, якщо ми докладемо зусиль, то відразу ж повинні отримати винагороду. Це теж зі сфери дитячої інфантильності, яка часто викликає у нас навіть образу, якщо ми не отримуємо винагороду тут і зараз. Цим люди часто обманюються. І якщо ми будемо думати тільки про винагороду як про самоціль, то з часом скотимся до старих підходів і порядків. На це питання треба подивитися по-іншому: зміни та удосконалення — самі собою вже винагорода. Тому постійно змінюватися в кращий бік, міняти своє оточення — це все одно, що міняти своє місто (село), країну і світ. Це також процес постійний, а не одноразова угода за принципом «зробив — отримав». Немає межі досконалості людини і людства. Тому змінюватися, щоб вижити і розвиватися, доведеться щодня. І в такому драйві, якщо діяти, почуття страху швидко пропадає. Вірніше, воно замінюється здоровим азартом та інтересом до життя.

Так ось, головною зміною для нашої країни є корінна трансформація національної економіки, зокрема її структури. І рушійною силою тут покликаний стати малий і середній бізнес. Як я вже говорив раніше в попередній колонці, країні потрібні підприємці. Кілька мільйонів. І їх потрібно виростити. Це повинен бути проект. Я б навіть сказав — головний проект нашого суспільства на найближчі 3-5 років. З термінами і ключовими показниками, з макропрогнозом і чіткою математичною моделлю, яка буде враховувати різні сценарії розвитку майбутнього, включно з викликами і можливостями. Адже самі собою реформи не створюють нової економіки. Вони створюють необхідні правила і умови, відповідні клімат і середовище. Але для того щоб щось виростити, мало щоб гріло сонечко і опади випадали вчасно, треба спочатку посіяти.

На сьогодні з усіх основних реформ запущені практично всі, крім судової. Вона, звичайно ж, дуже важлива, адже справедливий суд — це насамперед захист власності. Якщо в країні вона гарантована не на папері, а реальною системою правосуддя, то сюди гарантовано піде іноземний інвестор. Та й самі українці зможуть відкривати свою справу, щоб приносити користь і собі, і країні.

І тут, на моє переконання, точками зростання можуть виступити енергозбереження — енергомодернізація житла і об'єктів житлово-комунального господарства; сфера ІТ — подальша всеосяжна діджіталізація країни; сільське господарство — ринок землі, розвиток сімейного фермерства, глибока переробка сільгосппродукції і виробництво високоякісної натуральної їжі.

Дуже важливий напрям, який нам підказує саме життя, я маю на увазі львівську історію, це сміттєпереробка. Швеція, яка в цій справі попереду планети всієї, вже імпортує сміття, щоб виробляти електричну і теплову енергію. А у нас цього «добра» вистачить на кілька десятиліть. Це величезний ринок обсягом в мільярди євро, який в буквальному сенсі валяється у нас під ногами.

У той же час держава повинна взяти на себе прискорену модернізацію інфраструктури та енергетики, подальший розвиток оборонки і авіабудування. Окремо хочу зупинитися на інфраструктурі. Простіше кажучи, на будівництві та реконструкції доріг. Це те, що покликане об'єднувати нас як країну, щоб розвивався внутрішній туризм. Крім того, з безвізом Європа відкрилася нам, але тепер ми зобов'язані відкрити й Україну для Європи, щоб до нас приїжджали іноземні туристи. А вони приїдуть по хороших дорогах. Будуть хороші дороги — вздовж них з'являться і хороші готелі, і ресторани, і заправки, і торговельні мережі, і нові туристичні маршрути.

Тобто, за великим рахунком, за державою крім регуляторного середовища, виразних і чесних правил на цьому етапі залишаються лише три головні завдання — армія, якісні дороги і справедливий суд. Все інше зробить малий і середній бізнес. При правильному підході таке поєднання активності державного і приватного секторів дасть кумулятивний ефект, залучить інвестиції, створить мільйони нових робочих місць і дасть потужний імпульс економічному зростанню.

Це нелегке завдання для всіх нас: і для парламенту, і для уряду, і для банківської системи, і для громадянського суспільства. Але іншого шляху у нас немає. Якщо коротко, то все, про що я писав у цій колонці можна виразити п'ятьма словами: Країні потрібні два мільйони підприємців! Це і стане нашою економічною революцією.

Источник Новое время

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code