Кобзон vs Кобзар. Культура самопроголошених республік

Перегляди: 365

Інформація про перших «міністрів культури» так званих «ДНР» і «ЛНР» була такою ефектною, що до сьогодні важко забути фотографії «еленерівського» «міністра»Ірини Філатової в купальнику і «денеерівського» — Наталі Вороніної у пташиній клітці

І хоча згодом з’ясувалося, що ні Філатова, ні Вороніна за культуру в «ЛНР» і «ДНР» не відповідали, абсурдно-сюрреалістичний образ уже закріпився, а наступні «культурні» новини з окупованих територій його лише підтверджували.

Згадайте виступи Циганової й Кобзона, візити Охлобистіна й Пореченкова, пізнавально-розважальний журнал для дітей в «ЛНР» «Ввічливі чоловічки» або березневе покладання квітів до пам’ятника Шевченкові в Луганську, на якому мер Маноліс Пілавов назвав Тараса Григоровича «поетом, який у своїх творах оспівував Росію і Новоросію».

У читача таких новин цілком може скластися враження, що про культуру в «ДНР» і «ЛНР» абсолютно не йдеться, радше — про повернення в часи радянського офіціозу й зручного самопроголошеній владі перепрочитання історії української культури в російському ключі. 

Поза тим і в «ДНР», і в «ЛНР» культурне життя давно відновилося. І там, і там працюють майже всі культурні заклади, робляться нові вистави й виставки, які до того ж зазвичай проходять з аншлагами.

І якщо з українського боку ще виникають запитання, якими можуть бути наслідки російської інформаційної пропаганди на окупованих територіях, то, схоже, ніхто не замислюється, до чого може призвести нинішня культурна політика керівників самопроголошених республік.

Можливо, культура не діє так швидко, як медіа, але, коли її офіційно оголошують частиною ідеології (як доводить понадсімдесятирічний досвід УРСР), її вплив значно тонший і глибший.

«КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА» «ДНР»

«Ті добрі традиції, які у нас були, — ми їх зберігаємо, примножуємо. Сьогодні відроджуються наші культурні зв’язки з Російською Федерацією. Після 25-річної перерви наші театрально-концертні організації знову виїжджають на гастролі», — на початку року в.о. міністра культури «ДНР» Михайло Желтяков у найкращих радянських традиціях звітував про культурні досягнення «республіки».

Желтяков змінив на цій посаді соліста-баритона Олександра Парецького, який у листопаді минулого року став директором Донецької філармонії. Його попередником був не менш ефектний Юрій Лекстутес, заарештований узимку 2014-го за те, що разом із бойовиками з батальойону «Восток» «віджав» у трьох закладів культури службові машини.

На цьому тлі, схоже, що Желтякову, який до війни був заступником начальника Управління культури й туризму Донецької ОДА, найкраще вдається запропонована йому керівництвом «ДНР» роль культурного ідеолога.

 Ще одна роль Желтякова — коментувати українські новини або ж, коментуючи новини донецькі, щоразу їх пов’язувати з Україною. Так, коли в Донецьку підірвали пам’ятник Леніну, він заявив, що в такий спосіб «прибічники української влади» борються з Леніним, який «створив Україну». Фото: mincult.govdnr.ru

«Чомусь деякі люди вважають культуру сферою обслуговування — мовляв, ми повинні тільки співати й танцювати. Часто забувають, що культура — це передовсім ідеологія!»наголосив в.о. «міністра» в одному зі своїх інтерв’ю.

До своїх досягнень на посаді Михайло Желтяков може віднести прийнятий 25 грудня 2015 року «закон» «ДНР» «Про культуру», після якого в.о. «міністра» обіцяє наступні закони про театри, бібліотеки і музеї.

За цим «законом», «Міністерство культури» зобов’язується, приміром, «сприяти пропаганді культурної спадщини Донецької Народної Республіки в засобах масової інформації та організаціях культури». Відразу виникає цілком логічне запитання — що можна вважати «культурною спадщиною» «ДНР»? Де її витоки?

  Навесні в рамках заходів з військово-патріотичного виховання учнів у школах Донецька відбуваються концерти Заслуженого державного академічного ансамблю пісні й танцю «Донбас». Фото: mincult.govdnr.ru

У статті 62 «закону» зазначається, що заклади культури «республіки» можуть брати участь у роботі міжнародних культурних організацій, обмінюватися з ними інформацією і вивчати міжнародний досвід.

І ось цей пункт викликає найбільше сумнівів, бо, якщо проаналізувати анонси культурних подій на сайтах «ДНР», співпраця тут здійснюється в односторонньому напрямку — з Російською Федерацією.

БУРЯТСЬКІ ЯПОНЦІ, АНШЛАГИ КОБЗОНА Й ЗАБОРОНА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

«Колектив Державного академічного Большого театру Росії в Москві за підтримки Комуністичної партії Російської Федерації передав своїм донецьким колегам 144 пари високоякісного балетного взуття», — повідомлялося в лютневій новині на сайті «міністерства культури» «ДНР».

Протягом останніх місяців у Донецьку також стартували гастролі російського цирку, дали «великий концерт з аншлагом» «відомі російські виконавці» («Земляне», «Русские», «Санкт-Петербург», «Бойкот» тощо) і виступила російська співачка, авторка гімну «Новоросії» Віка Циганова.

Лідером за кількістю виступів у Донецьку, без сумніву, є «Герой ДНР» (до речі, і досі Народний артист України) Йосип Кобзон: за останні два роки він мав у «Донбас Опері» сім концертів.

У жовтні 2014 року під час концерту в «Донбас Опері» Йосип Кобзон запросив на сцену главу «ДНР» Олександра Захарченка, разом з яким виконав пісню «Я люблю тебя, жизнь». Фото: vz.ru

При цьому саме культурне життя в Донецьку можна назвати досить активним.

У місті повноцінно працюють художній музей, музично-драматичний театр, театр опери та балету, філармонія, художньо-виставковий центр «АртДонбас», театр ляльок, російський театр юного глядача в Макіївці, цирк, бібліотеки. Відновив свою роботу в новому приміщенні й Молодіжний центр: у стару будівлю центру в серпні 2014 року потрапив снаряд.

У той же час від артилерійських обстрілів серйозно постраждали будівля та експонатикраєзнавчого музею. У листопаді минулого року глава самопроголошеної республіки Олександр Захарченко пообіцяв, що заклад повністю відновлять і він «буде ще кращим, ніж був за України».

Минулої осені працівники краєзнавчого підготували виставку «Из руин возрождённые», до якої ввійшли фотографії музею після обстрілів і постраждалі експонати.

У січні цього року "Донбас SOS" повідомив, що основні відновлювальні роботи в закладі майже завершені. А в лютому в «денеерівських» медіа з’явилася інформація, що музей подав заявку на участь у міжнародному фестивалі «Інтермузей» в Москві.

Влітку 2014 року від вибуху автомобіля на центральній площі Донецька постраждав іхудожній музей: щоправда, на відміну від краєзнавчого, тут були пошкоджені лише вікна.

Незмінна директорка Галина Чумак неодноразово розповідала, що могла, як і інші колеги, переїхати до Києва, але не зробила це через відповідальність перед музеєм. Аби вберегти колекцію, Чумак вирішила перенести основну експозицію в музейні фонди, які, з її слів, не просто збережені, а й навіть поповнилися за останній час — завдяки колекціонерам та меценатам.

Музей продовжує організовувати виставки, на які, запевняє Галина Чумак, ходить більше відвідувачів, ніж у мирний час. При цьому вони або присвячені певним датам та ідеологічно вивіреним персоналіям (як лютнева «Суворов. Путь к бессмертию»), або ж презентують творчість місцевих художників.

 У лютому в Донецькому художньому музеї відкрилася експозиція, присвячена російському полководцю Олександру Суворову, який «надихав захисників Батьківщини у найважчі періоди історії». Фото: dan-news.info

«Культурним життям назвати те, що відбувається в Донецьку, складно, оскількикультура не може розвиватися в окупації, — наголошує колишня донеччанка, засновниця руху „Донецьк — це Україна“, графічний дизайнер Діана Берг. — Художній музей виставляє одних і тих самих художників. Обмін у них можливий хіба що між „ДНР“ і „ЛНР“.

Усе ж міжнародний культурний обмін у „ДНР“ відбувається, щоправда, лише з однією країною — Росією. Це стосується й опери, і драматичного театру, і філармонії. За словами Берг, їхні зали постійно переповнені, щоправда, відвідувачам тут пропонують переважно стару програму.

В афіші Донецької філармонії заявлено 24 заходи на квітень, серед них — Міжнародний фестиваль сучасної музики inTONus, у закритті якого взяла участь делегація з Ростова-на-Дону.

 У листопаді минулого року Донецьку філармонію очолив колишній „мністр культури ДНР“ Олександр Парецький. У мережі й сьогодні можна знайти відео, на якому він у вишиванці виконує українські пісні, хоча більшу популярність йому принесло виконання радянських хітів і роль тамади на корпоративах

Навесні 2015 року Донецький театр опери та балету імені Солов’яненка презентував свої вистави й балет у шістьох російських містах.

„Донбас Опера“, як і краєзнавчий музей, зазнала втрат під час війни: у вересні 2014 року снаряд потрапив у склад із декораціями, серед яких були й декорації до найдорожчої української опери — „Летючого голландця“.

Попри це, у жовтні 2014-го театр розпочав новий сезон. Перші ж прем’єри тут відбулися минулої осені — презентували балет „Пахіта“ та оперу „Бал-маскарад“ у постановці народного артиста Росії Юрія Лаптєва (роботу над виставою два роки тому починав італійський режисер Італо Нунціата).

 Сцена з опери „Бал-маскарад“ у „Донбас Опері“. Фото: informburo.dn.ua

Окремого розслідування вимагала б історія художнього керівника оперного Вадима Писарєва, який восени 2014 року залишив окупований Донецьк. У січні 2015 року газета „День“ писала, що Писарєв дає майстер-класи за кордоном, а його родина переїхала до Харкова й Києва. А вже у жовтні минулого року стало відомо, що Писарєв повернувся в „ДНР“ і знову став худужнім керівником оперного.

Лишилося за Писарєвим і звання Народного артиста України. Цікаво, що на всіх донецьких афішах продовжують поруч з іменами артистів писати „народний“ і „заслужений“, але без слова „України“.

З повернення Писарєва в листопаді 2015 року в „Донбас Оперу“ повернувся і заснований ним Міжнародний фестиваль „Зірки світового балету в Донецьку“. В Гала-концерті фестивалю, як повідомив „Первый Республиканский телеканал“, „взяли участь найкращі артисти з Росії, Білорусі, Чехії, Німеччини, Болгарії, Казахстану, Японії і Донецької Народної Республіки“.

При цьому на сайті „Остров“ зазначалося, що ніхто з відомих закордонних танцівників участі у фестивалі не взяв, а Японію на заході представляв Моріхіро Івата з Бурятського театру опери й балету.

 Художній керівник „Донбас Опери“ Вадим Писарєв на Міжнародному фестивалі »Зірки світового балету в Донецьку" вітає артистів, які виконали український гопак

Інший донецький театр — музично-драматичний (тепер уже не «український» і не «національний») — влітку 2014 року змушений був закрити сезон майже на місяць раніше і відновив свою роботу вже у жовтні.

За той час частина артистів виїхали в інші міста України, а сам театр під головуванням доньки колишнього художнього керівника театру Марка Бровуна Наталії Волкової почав культурно «обслуговувати» нову владу самопроголошеної «ДНР».

Саме в муздрамі в листопаді 2014 року відбулася «інавгруація» глави «ДНР» Олександра Захарченка. У фейсбуці навіть донедавна існувала сторінка «Как донецкий муз-драмтеатр коллаборантом стал», на якій повідомлялося про всі виступи акторів муздарми на блокпостах ополченців і передвиборчих агітаційних концертах.

Разом з тим сам театр продовжує функціонувати. В березні 2016 року в муздрамі відбулося 25 показів вистав, але серед них не знайдете україномовної класики. Начальниця Управління культури і туризму Донецької ОДА (в Краматорську) Аліна Певна говорить, що, за її інформацією, в «ДНР» узагалі заборонене проведення культурних заходів українською мовою.

У вересні 2015 року колектив театру «розширив горизонти співпраці й перспектив» і побував з гастролями в Москві, Ярославлі, Нижньому Новгороді й Казані. У травні трупа муздрами візьме участь у міжнародному форумі «Славянский мост» в Липецьку, а наприкінці сезону — в фестивалі «Славянские театральные встречи» у Брянську.

 Нинішній репертуар Донецької муздрами складається переважно зі старих постановок. Щоправда, навесні тут відбулися дві перші прем’єри. Зокрема, 15 квітня на великій сцені презентували «Страсти по Торчалову» за однойменною «некомедією» російського драматурга Нікіти Воронова. Фото: mincult.govdnr.ru

Ще одне «міжнародне» досягнення театру — минулого місяця Фонд Святого Олександра Невського, створений при Фонді підтримки Програм Президента РФ, нагородив директора-художнього керівника муздрами Наталію Волкову медаллю «За труды в просвещении, культуре, искусстве и литературе».

«ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІДЕОЛОГІЇ» В «ЛНР»

«Серед основних задач – збереження і відродження тих культурних традицій, якими багата луганська земля. Активізація і розширення впливу культури у справі патріотичного й естетичного виховання юних громадян республіки», — а це вже озвучує першочергові завдання культури в «ЛНР» «міністр культури» Оксана Кокоткіна.

До Кокоткіної «міністром освіти, науки, культури й релігії» була Леся Лаптєва, колишня завуч школи у Краснодоні, яка відзначилася в «ЛНР» махінаціями з гуманітарною допомогою з Росії.

Кокоткіна стала «міністром культури» у грудні 2014 року, а до цього працювала
начальником відділу мистецтв та культурно-освітньої роботи Управління культури і туризму ЛОДА й очолювала в місті український музично-драматичний театр. Фото: nnr.su

Заступивши на посаду, Кокоткіна визначила серед основних пріоритетів «міністерства» збереження культурних традицій луганської землі і налагодження зв’язків із культурними закладами Росії.

Так, зі слів «міністра», кожен театр, музей чи бібліотека «ЛНР» співпрацюють із російськими колегами. Приміром, краєзнавчий музей — із Російським історико-етнографічним, художній — із Саратовським, український драматичний театр — із Московським державним театром імені Покровського.

У лютому-березні 2016 року цей обмін досвідом проявився в тому, що, наприклад, у Палаці культури імені Леніна виступили «популярні артисти з Російської Федерації» (ті ж, що і в «ДНР»), у Центральному музеї Великої Вітчизняної війни в Москві відбулася громадсько-благодійна акція, присвячена «добровольцям, які воюють на Донбасі», Центр розвитку дитячого руху «Світ без війни» провів для луганських школярів фотоконкурс «Російська весна на російській землі», а в Санкт-Петербурзі відкрилася фотовиставка «Сльози Донбасу».

 У лютому цього року гурти "Русские", «Земляне» і «Рефлекс» виступили в Палаці культури і мені Леніна в рамках проекту «Великі гастролі» під патронатом Міністерства культури Російської Федерації

В цілому сценарій ідентичний із «денеерівським», хоча в плані застосування культури як ідеології, схоже, в «Луганській республіці» пішли далі.

Наприкінці січня цього року в Луганську провели «круглий стіл» за участі місцевих політологів, військовослужбовців, письменників, журналістів, педагогів та істориків, які намагалися сформувати «єдиний підхід до збору, хронологізації, кваліфікації і публікації подій і фактів боротьби з українською агресією для формування історії ЛНР, ідеології держави».

Формуванню «державної ідеології» має сприяти і Спілка письменників «ЛНР», як заявив її голова Гліб Бобров. Сам він до цього активно долучається.

Після книжок Боброва про українських письменників — «Тарас Шевченко — крестный отец украинского национализма» (2005), «Украинка против Украины» (2012) — та роману-антиутопії «Эпоха мертворождённых» (2008), присвяченого «громадянській війні в Україні», минулого року в Луганську вийшла його збірка нарисів про вже негіпотетичну війну «Луганское направление».

А наприкінці лютого за ініціативою Спілки з’явилася ще одна літературна збірка "Время Донбасса", яка «підсумовує війну на Донбасі за минулий рік». До книжки, що стала одним із номінантів Міжнародного літературно-медійного конкурсу імені Олеся Бузини, ввійшли твори 70 «знаменитих письменників» «ЛНР», «ДНР», Росії та ополченців.

 Наклад збірки «Время Донбасса» — 1000 екземплярів. Половину, як заявив Гліб Бобров, передадуть у біліотеки «ЛНР» і «ДНР», а також Москви і Санкт-Петербурга

Головним місцем для заходів «еленерівських» письменників лишається обласна наукова бібліотека імені Горького.

"Бібліотека в Луганську стала рупором «еленерівської» влади, — розповідає директорка переміщеної Луганської бібліотеки у Старобільську Інна Риб’янцева. Зміст культурних заходів не витримує жодної критики. Це зустрічі з «видатними письменниками сучасності», в ролі яких виступають зазвичай невідомі ростовські літератори, а також луганські автори зі Спілки письменників «ЛНР».

Над формуванням «державної ідеології ЛНР» працюють не лише письменники, а й музиканти. У лютому цього року композитор Антон Клейн презентував у Луганській філармонії симфонію «2014 рік», в якій відобразив своє відчуття війни на Донбасі. Тут і «військовий переворот у Києві», і «брехливий вальс», «присвячений американським і українським політикам та олігархам», і «боротьба та опір ворогу».

 В нову ідеологію «ЛНР» цілком би вписалося повернення столиці «республіки» старої назви Ворошиловград. У лютому до 135-річчя Ворошилова в Музеї історії і культури Луганська відкрили виставку «Особистість в історії». На фото: керівництво «ЛНР» покладає квіти до пам'ятника Ворошилову, остання праворуч — «міністр культури» Оксана Кокоткіна

Якщо порівнювати культурні досягнення двох самопроголошених республік, «ЛНР», безперечно, іде попереду в ідеологічному напрямку, натомість відстає від «ДНР» у законодавчому й медійному.

У «ЛНР» поки що немає закону «Про культуру», зате у липні 2015 року прийняли закон «Про музеї, музейну справу і Музейний фонд Луганської Народної Республіки». Найближчим часом, обіцяє «міністр» Кокоткіна, мають затвердити і закон «Про вивезення культурних цінностей і про культурну спадщину».

Також, на відміну від «ДНР», в «еленерівського» «мінкультури» немає власного сайту. Натомість є неофіційні інтернет-ресурси (наприклад, молодіжне інформагенство «Исток»), які можуть познайомити нас із нинішнім культурним життям Луганська і які знову ж — викликають відчуття неминучого дежавю. А точніше — нагадують стилістику радянських газет, в яких кожну тему треба було допасувати до актуальної ідеології.

МІСЯЧНИК ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ В «ЛНР»

Якщо вірити інформації на новинних сайтах «ЛНР», то культурні заходи в окупованому Луганську збирають повні зали і викликають більший ажіотаж, ніж за мирного життя.

Це підтвердила в анонімному коментарі УП.Культура і колишня працівниця місцевого музею, яка виїхала з «ЛНР», але продовжує спілкуватися зі своїми колегами в окупованому місті. «Всі заклади продовжують працювати, причому досить інтенсивно», — говорить жінка.

Натомість начальниця Управління культури, національностей та релігій Луганської обласної військово-цивільної адміністрації (у Сєверодонецьку) Аліна Адамчук сприймає культурні досягнення «ЛНР» зі скепсисом.

«Те, що пишуть на їхніх сайтах, не завжди відповідає дійсності, — вважає чиновниця. — Я знаю, що там можуть проводитися вистави, анонсуватися, а на показі сидить лише саме керівництво».

Поза тим «еленерівські» медіа дають досить чітке уявлення про репертуар і тематику головних, тепер уже «столичних», закладів культури.

На відміну від Донецька, Луганський академічний український музично-драматичний театр не прибрав слово «український» із назви і не перестав показувати вистави українською мовою.

Заявлені в березневій афіші вистави подані українською, серед них переважають комедії та мюзикли, зокрема «Сватання на Гончарівці», «Таке єврейське щастя» і «Дамських справ майстер». Частину вистав показують о 12-й і 14-й, найпізніший сеанс — о 17-й.

 Перша прем’єра Луганського театру — комедія-фарс «Люкс № 13» за п’єсою Рея Куні — була представлена в листопаді 2015-го. На цей рік запланована презентація французької комедії «Крошка» у постановці московського режисера Андрія Козлова

Оскільки Луганський театр — один із небагатьох культурних закладів, роботу яких вдалося перенести на українську територію — в Сєверодонецьк, «еленерівський театр» зіткнувся з нестачею акторів. Художньому керівнику театру, яким лишився Народний артист України (а віднедавна й «Народний артист ЛНР») Михайло Голубович, довелося набирати молодь і студентів.

До речі, якщо в «ДНР» вирішили залишити «народних» і «залужених» артистів, замовчавши при цьому слово «України», то в «Луганській республіці» в березні п’ятьом особам присвоїли звання «заслуженого артиста і працівника культури ЛНР».

Наприкінці 2014 року Михайло Голубович стверджував, що його театр не відчуває ані тиску, ані цензури. Втім, як і в «ДНР», саме український театр у травні минулого року було обрано для проведення святкового концерту, присвяченого Дню Перемоги і річниці створення «ЛНР».

 Очевидно, багато кому в «ЛНР» муляло, що найвідомішого місцевого культурного діяча Михайла Голубовича продовжували скрізь підписувати як «Народного артиста України», тож у грудні 2015 йому присвоїли звання «Народний артист Луганської Народної Республіки». Фото: nnr.su

У Луганському академічному російському театрі імені Луспєкаєва за останні два роки презентували комедію «Всеобъемлюще», виставу для дітей «Знайка-зазнайка», комедію-водевіль «Невесты на выбор» і кримінальну комедію «Идеальные слуги».

Як і в українському театрі, сучасний репертуар тут складається з комедій, мюзиклів і казок. У квітневій афіші заявлено 9 дорослих вистав, покази яких відбуваються о 15-й.

Восени 2015 року спільно з Донецькою муздрамою Луганський російський театр побував із гастролями в Москві, Ярославлі, Нижньому Новгороді й Казані. Майданчики для цих показів надавалися безкоштовно, оскільки тур став частиною «федеральної програми підтримки російськомовних театрів за кордоном».

 У квітні 2015 року в Луганському театрі імені П. Луспєкаєва російські артисти Арістарх Ліванов, Лариса Лужина, Борис Грачевський, Наталія Варлей та інші презентували кінотеатралізовану виставу «Товарищ кино. Мы вместе»

У жовтні минулого року з туром у Росії побував і оркестр Луганської філармонії, яка в січні отримала від «влади» «ЛНР» статус «академічної». Луганські артисти виступили у Воронежі, Рязані й Москві.

На закриття минулого сезону і відкриття нового в Луганську філармонію приїздив російський віолончеліст Гліб Степанов. Восени разом із ним виступав італійський піаніст Андреа Мерло. Обох місцеві медіа називають «всесвітньо відомими музикантами».

 Директорка Луганської філармонії Віра Гецій із Глібом Степановим та Андреа Мерло. Фото: miaistok.su

Здається, найменше культурний обмін досвідом, про який говорила «міністр» Кокоткіна, торкнувся музеїв. У Луганському художньому музеї з моменту окупації виставляються лише експонати з фондів і роботи місцевих художників.

Щоправда, ще у квітні 2014 року тут відкрилася виставка мікромініатюр Володимира Казаряна «Восьме диво світу», яка мала тривати до червня, але затрималася в «ЛНР»… на рік.

Дружина скульптора-мініатюриста Олена Казарян розповіла УП.Культура, що весь цей час безуспішно намагалася вивезти роботи, доки в Мінкультури України їй не порадили зробити це самотужки, поїхавши в Луганськ через Росію. Подальша історія мікрошедеврів Казаряна варта зйомок фільму, добре, що з щасливою кінцівкою.

Роботи Казаряна зберігаються у спеціальних колбах, якими дружина скульптора вирішила пожертвувати, як і всім спеціальним обладнанням, яке до сьогодні лишається у фондах Луганського музею. Натомість 35 мініатюр Казаряна легко помістилися в сумку його дружини, з якою вона й змогла успішно перетнути всі блокпости і митниці.

Минулого року в Луганському художньому музеї також організували виставку самописних православних ікон, експозицію «Луганщина трудовая в изобразительном искусстве» і тримісячний проект до Дня Перемоги «Возрождение освобожденного Донбасса».

Ще один «столичний» музей — Луганський краєзнавчий — один із місцевих закладів культури, які постраждали під час бойових дій влітку 2014 року. Тоді також були пошкоджені будівлі Музею історії і культури, цирку і бібліотеки імені Горького.

 На урочисте відкриття відбудованого Луганського цирку в грудні 2015 року до «столиці» «ЛНР» приїжджав Йосип Кобзон

Краєзнавчий музей, у якому від потрапляння снаряду провалився дах, відновив роботу в березні 2015-го. Звідтоді більшість експозицій тут були присвячені подіям Великої Вітчизняної війни.

Зокрема, в лютому цього року тут «у рамках місячника патріотичного виховання» відкрився мультимедійний проект «Война далекая и близкая» і відбулася урочиста передача Луганську естафети суспільної патріотичної акції «Знамя победы» від шкіл Волгограда.

 Акція «Знамя Победы» ще раз доводить нерозривний зв'язок «ЛНР» із російським народом, заявив під час передачі естафети глава самопроголошеної республіки Ігор Плотницький

При цьому незмінний директор краєзнавчого Анатолій Кулішов ще в травні 2015-говисловлював стурбованість із приводу декомунізаційних процесів в Україні. Особливо його хвилювала доля Національного музею історії Великої Вітчизняної війни, в якому після перейменування може статися «повне знищення експозиції». Кулішов запевнив, що в його музеї такого абсурдного ставлення до минулого не буде.

«Тому в нашому Луганському краєзнавчому музеї ми абсолютно нічого не поміняли. Як висів портрет Сталіна, так він і висить», — сказав Анатолій Кулішов на брифінгу в Луганську.

У п’ятницю, 29 квітня, читайте на УП.Культура продовження матеріалу про переміщені донецькі й луганські заклади культури та (не)можливість культурного діалогу з окупованими територіями в умовах війни.

Тетяна Терен, УП.Культура

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code