Коли українські ЗМІ стане цікаво читати?

Перегляди: 318

«Мені як економічній журналістці в сучасній економічній українській журналістиці нічого читати», — заявила Олена Шкарпова, редакторка проекту VoxChek на Vox Ukraine на конференції «Українські медіа: теорія і реальність», проведеній ІМІ 25 листопада. І навела конкретні приклади: ніхто, на її думку, не пише якісно про так званий «банкопад», ніхто глибоко не аналізує ситуацію з Приватбанком тощо. Окрім причин суто економічних — закриття низки фахових видань, як «Контракти» чи паперова версія «Дела», є причини прозаїчніші: якість пропонованого матеріалу

І така ситуація і в інших сферах, проміром у історичній журналістиці, про яку на конференції розповідала Ярина Ясиневич, керівниця проектів Центру досліджень визвольного руху. Головна проблема журналіста у цій сфері — це поверховість, прагнення до таблоїдизації історії, небажання перевірити елементарні факти, про які журналіст упевнений, що знає на всі сто.

Одна з таких тем (про яку автор цих рядків написав статтю для наукового збірника, настільки масовими були приклади) — є уперте називання депортації українців із Польщі в УРСР в 1944—1946 роках «акцією Вісла», в той час коли власне акція Вісла була в 1947 р. і була проведена в межах польської держави. Ясиневич в цьому контексті навела приклади транслювання стереотипів про Петлюру як про антисеміта, чи фотографії нібито вбитих українцями в 1943 р. польських дітей на Волині, прип’ятих до дерева, тоді коли це фото походить з міжвоєнного часу і показує жертв несповна розуму жінки, яка убила власних дітей.

Ярина Ясиневич

Ярина Ясиневич

Ці та інші факти показують, що одною із проблем української журналістики є її неглибокий підхід. Ба більше – медіа розуміють, що інформаційне море для пересічного адресата інформації не може ним бути випите, тож намагаються «купити» його через викличні заголовки, які іноді спотворюють інформацію, котра міститься всередині новини.

За даними експерта із онлайн-комунікацій Максима Саваневського, близько 40% читачів читають власне заголовки, а не новини. І що, приміром, зможе зрозуміти читач, прочитавши заголовок «Ісламські бойовики вбили 9 школярок»? Що вони тих школярок поставили під стіну і розстріляли, бо вони мабуть були до того ж християнками? Ні, зайшовши в новину, ми прочитаємо, що бойовики запустили міну в напрямку школи, жертвами якої стали дівчата. Або що зрозуміє польський читач із заголовку інтерв’ю з українським істориком Ярославом Грицаком «Gazeta Wyborcza», котрий висмоктаний із пальця, оскільки не передає суті сказаного, а власне звучить як «Український історик: «Такої Польщі вже нам не потрібно»», через що Грицак уже звернувся до видання за спростуванням. Прочитаний заголовок це добре, але чи він є вірогідним і достовірним, — це вже інше питання.

Можна лише закликати ЗМІ не вдаватися до маніпуляцій, проте дуже часто вони виникатимуть навіть там, де не передбачалися. Адже читаючи заголовок, адресат розуміє його по-своєму, а коли він ще на додачу присмачений коментарем якогось користувача соцмереж, — то й поготів. А соцмережі генерують приблизно від 10 до 20% захóдів на сайти (Максим Саваневський, називаючи ці цифри критикує дослідження, які показують відсоток більше 50 і вище: «Люди читають заголовки, і це не означає, що вони читають всю новину», можна лише припускати, скільки заголовків буде прочитано без входження на сайт), лише у ТСН цей показник на рівні 28%. Перед у цьому веде «Фейсбук», котрий генерує в 5 разів більше переходів на сайти, ніж Вконтакте, попри те, що остання мережа має вдвічі більшу аудиторію. «Війна заголовків» контра «війни контекстів» — це наступний бич, якому варто дати бій, допоки він не перетворив цілу журналістику на суцільний таблоїд.

Навіть такі сильні журналісти, як розслідувач Михайло Ткач, котрий також виступив на конференції ІМІ, зізнаються, що для кращого поширення інформації, нехай навіть це велике розслідування, котре поглинуло чимало часу і енергії, робляться короткі вижимки відео на 1-2 хвилини. І знов-таки, з подібної вижимки не завжди можна зрозуміти усі контексти, хоч звісно ніхто не забороняє людині подивитися повніше відео, окрім чинника відсутності часу.

Тому виходом Ткач бачить братися за такі теми, котрі будуть безпрограшними, від яких неможливо буде відмовитися. Регіональним журналістам він радить писати про локальних лідерів, що відразу приверне до вас як автора увагу, і коли згодом ви писатимете про екологію, чи інші важливі для суспільства речі, котрі видаються на перший погляд нецікавими, то до них приверне увагу ім’я того розслідувача, котрий став відомим завдяки резонансу статті щодо перших осіб регіону.

Ярина Ясиневич, Михайло Ткач, Максим Саваневський

Ярина Ясиневич, Михайло Ткач, Максим Саваневський

Олена Шкарпова радить звертати увагу на історії успіху/неуспіху, тему децентралізації. «Проблем багато, але лікувати треба», — резюмував Ткач.

В оригінальності контенту бачить вихід для виживання і як основне завдання журналістики і Олексій Погорелов, президент Асоціації видавців періодичної преси. Наразі, на його думку, видання в регіонах схожі як близнюки: «А рекламодавець не зацікавлений у тому, щоб давати гроші на нудні видання, тому постає питання, в чому я, мій продукт унікальні. Треба цікавитися тим, які теми піднімає світова преса. Виживуть ті, хто буде професіоналом, не перетворюючись на підставку для мікрофона».

Олексій Погорелов

Олексій Погорелов

Погорелов переконаний, що ринок реклами залишиться і в пресі, котра акумулює наразі біля 20% коштів, тому вони дістануться тим, хто буде найбільш оригінальним і дієвим.

На думку Максима Саваневського, регіональні ЗМІ котрі матимуть (і триматимуть) свого постійного читача, нехай їх кількість коливається на рівні 20-30 тис. відвідувачів, мають шанс монетизувати цей людський капітал у фінансовий. Адже ці ЗМІ, при вмілому підході і якісному інформуванні населення саме регіональним контентом, якого нерідко зараз якраз бракує, мають вихід на тих людей, до яких загальнонаціональні ЗМІ не досягають. Зараз ситуація така, що 75% населення не знає новинні сайти і на них не заходить, а регіональний сайт має свою цільову аудиторію.

Дуже добре із цим дають раду нові стартапи, вони нерідко в областях мають до кількох сотень тисяч підписників. До слова, у світі підписників за гроші не втрачають і традиційні ЗМІ, лишень змінюють підходи і мають гнучку політику в цій справі, — зазначила Шкарпова — у нас же передплату вбили самі видавці.

Олена Шкарпова

Олена Шкарпова

Ймовірно, люди котрі слідкують новими медіа, належать до активної частини суспільства, котрих Саваневський називає в позитивному сенсі «політично стурбованими». Через свою активність і роботу через соцмережі, такі як Твіттер і Фейсбук, ці нові медіа витіснятимуть класичний онлайн. Єдина їхня наразі проблема — це юридична невизначеність. Утім, як зацитував Дениса Бігуса Максим, варто працювати навіть тоді, коли тебе читає/дивиться 10 осіб, але це люди з Кабміну.

Суспільно орієнтовані ЗМІ повинні також робити щось для поглиблення медіаграмотності, — сказав по скайпу учасникам конференції експерт з довготермінових стратегій Євген Глібовицький. Тому що поки що «громадяни не готові відповідально користуватися ЗМІ. Поки медіаграмотність буде низька, не буде запиту на інформацію. Ми маємо допомогти відрізняти якісний і неякісний контент».

Максим Саваневський навів приклад фейків, котрі свідомо поширила його агенція з цифровий комунікацій PlusOne Da — про «найкращий у світі гімн», чи про телеканал «Звезда», який нібито поплутав Андрія Шевченка посла в Канаді з Андрієм Шевченком футболістом. Ці фейки розійшлися моментально на рівні 100-150 ЗМІ, і це також діагноз українській журналістиці. Євген Глібовицький вихід бачить також у нових видах ЗМІ, бо навіть формат суспільного мовника, який ми таки повинні впровадити, це стандарт ХХ ст., а не ХХІ-го.

Источник Институт массовой информации

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code