Кримінальне читво по-голландськи

Перегляди: 361

Мистецький блокбастер про викрадену голландську колекцію потроху перетворився на телесеріал Lie to me (у нашому прокаті «Теорія брехні», дослівно «Збреши мені»)

І має тенденцію до перетворення на українське народне «мило» «Плівки Мельниченка-2», у якому немає жодного позитивного персонажа, чергові серії виходять на екрани коли заманеться, а розв’язку невдаха-сценарист вигадати не здатний та вона вже нікого і не цікавить.

Парад брехунів

ЗМІ заходилися брати інтерв'ю в головних фігурантів справи, і хоча людини, яка за порухом брів і сованням на стільчику визначила б, хто з них бреше, у нас немає, але обмовки потроху починають прояснювати ситуацію. Хоча ніхто з героїв правди не говорить, а деякі просто мовчать зі шкодою для себе. Персонажі все частіше відходять від «ісходніка» (так званого прес-реліза на сайті Артура Бранда) і пробалакуються, накопичуючи протиріччя, що свідчать про брехню.

Передусім нерозбірливе фото з прикладеною газеткою. Вже чимало тямущих людей перевірили зображення і дійшли висновку – втручання фоторедактора у зображення таки було.

Фото: www.arthurbrand.com

Фото: www.facebook.com/VJaroslaw

Артур Бранд, каже, що отримав фото від Бориса Гуменюка, а директор Музею Західної Фрісландії п. Ад Гірдінк – що від працівника посольства. Оскільки з посольством Гуменюк спілкувався раніше, ніж з Брандом, то виходить, що число на газеті мало б бути інше. Але менш з тим. Головне, що ніхто з голландського боку навіть не спробував перевірити, чи не є це фото монтажем. Тобто учасники заходу продемонстрували байдужість до верифікації картини, яку аж так хотіли повернути музею. Бранд розповів, що має фото усіх картин і за кілька днів продемонстрував зворотний бік якогось полотна, до якого знову була прифотошоплена та ж сама газета.

Ініціатор скандалу Артур Бранд і сам вже трохи забрехався, хоча за звичкою і напускає туману секретності. У своєму інтерв’ю ТСН він, наприклад, повідомив, що має фото усіх викрадених картин. Але не може їх оприлюднити, щоб не викрити своїх інформаторів. Яких інформаторів? Сепаратистів, на території яких буцімто перебувають картини? Чи картини десь у безпечному місці і Бранд знає, де саме? Що ж до імовірності викриття прізвища автора через відфотошоплений кадр я просто промовчу.

У інтерв’ю ТСН Бранд повідомив ще одну чудову річ. Спочатку він старанно уникав відповіді на питання, чому у його так званому прес-релізі стільки фото Олега Тягнибока (якого тут-таки обзивають фашистом) в компанії американських політиків, зокрема Джозефа Байдена. Насамкінець Бранд заявив, що це було важливо, але про причину він скаже не на камеру. Ну, звісно важливо! Адже прес-конференція, з якої почали роздмухувати скандал, відбулася саме того дня, коли Джозеф Байден прилетів до Києва.

Артур Бранд під час прес-конференції

Фото: EPA/UPG
Артур Бранд під час прес-конференції

Директор Музею Західної Фрісландії п. Ад Гірдінк в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» теж сказав дещо цікаве. З одного боку, що мистецький злочинний світ тісний і всім про усіх в ньому відомо. З іншого боку – заявляє, що музей найняв Артура Бранда, бо у нього дуже добра репутація. Яка у п. Бранда репутація – трохи нижче. Що ж до розголосу, який, на думку директора, має завадити продажу картин, то це вже зовсім дурниця. Он Бранд у своєму «ісходніку» написав, що їх можуть обміняти на зброю. Одна нісенітниця явно суперечить іншій. Ну, і в інтерв’ю ТСН Бранд каже, що до своєї поїздки у Київ влітку вони з директором буцімто повідомили поліцію, про те, що відбувається. А Гірдінк каже, що не повідомляли. Водночас у тому ж інтерв’ю ТСН Бранд раптом визнає, що передав усю інформацію по справі поліції та Інтерполу 6 жовтня. Голова обертом від брехні!

Борис Гуменюк теж не пасе задніх. З його численних плутаних коментарів українським медіям неможливо зрозуміти, де і коли він бачив голландську колекцію і де вона нині перебуває.

Якщо колекція була на території, контрольованій українськими військами, то чому було не вивезти її у безпечне місце одразу? А якщо картини на території, контрольованій сепаратистами, то навіщо пропонувати їх голландському посольству?

Але найцікавіше інше: Гуменюк позиціонує себе як людину культури, «поета-воїна», але чомусь ані слова не каже, що , його регулярно бачать на антикварному базарі. Київські антиквари повідомляють, що п. Гуменюк торгує переважно дрібницями, характеризують його як безумовного патріота України, але при цьому як «дивакуватого хлопця», імпульсивного, скандального і, даруйте, не надто розумного. У батальйоні ОУН, виявляється, також знали, що Гуменюк «живе з антикваріату», хоча про якусь крадену колекцію на фронті ніхто не чув. Звісно, сама по собі торгівля старожитностями не є криміналом. Але для чого приховувати такий промовистий факт біографії?

Борис Гуменюк

Фото: www.radiosvoboda.org
Борис Гуменюк
Кримінальне читво

Коли йдеться про кіношні асоціації, то саме на такій назві наполягає Марина, моя добровільна помічниця з Нідерландів, яка переглядала відкриті джерела голландською і допомагала мені з перекладом текстів. Після перегляду інформації останніх років про Артура Бранда, саме таке враження і складається: купа різнокаліберних злодюжок намагається надурити одне одного. Наш «розслідувач» уперто намагається зліпити собі репутацію безстрашного шукача викрадених мистецьких скарбів, а все одно виходять походеньки нечистого на руку дрібного дилера. У 2006 р. Бранд видав друком книжку «Євангеліє від Іуди і скарб Каркемиша», маючи на меті перевершити успіхи Дена Брауна. Щоправда, рецензенти були іншої думки: нічого нового про давній манускрипт у книзі немає, лише теорії змови, біблійні скарби, маніпулювання фактами, неперевірені чутки та нісенітниці. Рецензент газети Trouw зазначає, що автор постійно суперечить сам собі, маніпулює фактами, прозоро натякає на свої зв’язки із спецслужбами, а наприкінці книги стає зрозуміло, що Бранд жадає статусу видатного експерта і навіть переконаний, що вже став ним.

Обкладинка книги Бранда
Обкладинка книги Бранда

На обкладинці книги є цікава інформація. Артур Бранд пише, що вчився професії у свого «друга і партнера» Міхеля ван Рейна. Міхель ван Рейн (Michel van Rijn) – вельми цікавий персонаж. Міжнародний авантюрист, що багато років займався широкомасштабною контрабандою предметів мистецтва та археології по всьому світу та «відмиванням» антикваріату за допомогою фальшивих провенансів («біографічних» документів артефакту, що відбивають усі виставки, згадки у каталогах і монографіях та усі його переміщення від одного власника до другого), був у міжнародному розшуку. Буцімто з 1989 р. є інформатором Скотланд-Ярду. Втім, це не допомогло ван Рейну і його «учню» Артуру Бранду, коли вони попалися на виготовленні фальшивих провенансів на предмети археології, що продавалися на аукціоні Christie’s. Ван Рейна тоді арештувала британська поліція, підозрюваний Бранд лишився на свободі, визнав, що сфальшував папери у лондонського нотаріуса й заходився пояснювати: «Нам погрожувала компанія Aitco (замовник провенансів – К.Л.), ми самі повідомили Скотланд-Ярд». Може і повідомили, але провенанси на візантійський світильник V ст. та мозаїку VІ ст. таки підробили. Тож у мене одразу питання до директора Музею Західної Фрісландії п. Ада Гірдінка: це, на вашу думку, фахівець з доброю репутацією? Чи пан Гірдінк ніколи нічого не чув про пригоди пана Бранда?

Міхель ван Рейн

Фото: www.vice.com
Міхель ван Рейн

Але найцікавіше про ван Рейна далі. Кар’єру контрабандиста він розпочав на Кубі Фіделя Кастро, а продовжив на початку 1980-х в Радянському Союзі. З СРСР ван Рейн переправляв на Захід ікони та інші предмети старовини, які тоді неможливо було продати в країні. Запевняє, що створив цілу мережу і навіть людей переправляв через Залізну Завісу, коли вони могли розплатитися антикваріатом. Кожному, хто хоч щось знає про СРСР доби застою, зрозуміло, що людина без дипломатичного статусу, не студент, не турист навряд чи мала шанс приїздити, коли схочеться, перебувати в країні тривалий час, та ще й мішками тягати через кордон антикваріат. Немає жодного сумніву, що це могло робитися лише за згоди КДБ, стосунки з яким, як церковний шлюб – на все життя.

Про культуру і репутацію

Ми звикли говорити, що вітчизняні політики – люди, далекі від культури. Але тільки зараз можемо зрозуміти, наскільки вони темні – не уявляють, що у порядній країні потрібно знати бодай приблизно ієрархію культурних цінностей, принаймні про людське око слід врядигоди відвідувати оперу, театри та музеї. Не у ході протокольних заходів, а так – пройтись, щоб люди бачили. Так поводяться політики у цивілізованому світі незалежно від особистих смаків. Ви багато наших політиків зустрічали в театрах і музеях? Я – одиниці, і серед них зроду не було Олега Тягнибока й Валентина Наливайченка. Підозрюю, що вони взагалі не здатні зрозуміти, наскільки серйозні звинувачення кинули їм просто в обличчя: «Тю, якісь картини! Погавкають і заспокояться». За звичкою, вони ставляться до культури як до чогось незначного і другорядного.

Ще один аспект проблеми – у нашому політикумі було практично знищено поняття незаплямованої репутації, після Революції Гідності воно почало потроху відроджуватися, але до справжньої вагомості репутації ще дуже далеко.

Це я до чого веду: схоже, Тягнибок і Наливайченко не уявляють, у яку халепу потрапили і не мають достатньо політичного чуття, патріотизму та елементарної людської гідності, щоб образитися і зрозуміти – звинувачення у злочині принижує їх особисто і кидає прикру тінь на всю країну. Бо якби вони це розуміли, то негайно подали б до суду на п. Бранда за наклеп і скликали б гучну прес-конференцію з цього приводу. Чи це не наклеп?

Фото: Сергей Нужненко

Я схильна думати, що таки наклеп, про це свідчить заява Артура Бранда щодо 4-5 осіб, які буцімто засвідчили йому причетність до справи Тягнибока. Жодному українському політичному журналісту, жодному журналісту-розслідувачу, що працюють роками і мають перевірені джерела інформації, так не таланило – щоб стільки людей одночасно та ще й відкритим текстом повідомили настільки цікаву річ про відомого політика. А тут приїхав з Амстердама наш Індіана Джонс, вперше в житті в Україні, мовою не володіє – і одразу вийшов на таких балакучих свідків. Між іншим, журналістські стандарти на Артура Бранда не поширюються, він не журналіст, тому може писати на власному сайті що схоче. Але вони поширюються на журналістів європейських видань, які радо повторюють скомстролений Брандом прес-реліз і дивовижні балачки Гуменюка, забуваючи хоч щось запитати в української влади чи для годиться процитувати заяву міністра закордонних справ Павла Клімкіна. До речі, усі захоплені тексти про пригоди Артура Бранда останніх років з «українським розслідуванням» включно написані однією людиною – журналісткою De Telegraaf Йоландою ван дер Грааф (Jolande van der Graaf). Якось не видно дотримання стандартів вільної преси у ЄС, коли йдеться про Україну.

А от Борис Гуменюк чомусь захищається самотужки, Спілка письменників, до якої він належить, наче води у рота набрала; не може нічого до ладу сказати і ОУН (не батальйон, а організація), підрозділом якої є Українська військова організація, що нею буцімто керує наш герой. Щоправда, Гуменюк в ефірі Громадського радіо обіцяв позиватися до Артура Бранда. Чекаємо.

Єдина людина у цій історії, якій залежить на репутації – це Артур Бранд. Річ у тім, що у вузькому світку західних антикварів та музейників репутація не просто важлива – це все, людина із заплямованою репутацією автоматично випадає з професійного кола назавжди. Причина проста. Будь-яка атрибуція творів мистецтва є хоч і аргументованим, але все ж припущенням. Тож про людину, яка своїм підписом засвідчує, що даний твір виконав, припустимо, Рембрандт, всі мають точно знати одне: ні за які гроші цей фахівець не збреше і не засвідчить підробку. Те ж саме і з провенансом: порядний фахівець не приховає від клієнта, що твір крадений чи має якісь підозрілі епізоди у «біографії», навіть якщо продавець дуже його про це попросить. Бранд старанно намагається відмити заплямовану репутацію, але час від часу знову скочується у ту саму багнюку брехні й підробок. І саме цей чинник варто використати для відбиття медіа-атаки. Ми маємо справу із медійним персонажем, який, попри бурхливий самопіар, мусить жити за правилами професії. Втім, було б вельми непогано зробити ще дві речі: таки врятувати голландські картини та виявити усіх прихованих учасників цього скандалу.

Джерело: lb.ua

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code