«Купуй українське». Чи допоможе Україні протекціонізм?

Перегляди: 351

 

Чому країни взагалі торгують? Є така гарна відповідь - є різниця між країнами

Є дві потужні школи, концепції, які намагаються пояснити, чому країни торгують. 

Перша школа побудована на різницях. Відмінності можуть бути в людському, фізичному капіталі, в продуктивності праці, в технологіях та різних вимірах. І економісти з кожним роком придумують все більше нових моделей, які пояснюють торгівлю.

Друга школа каже, що є економія на масштабах. Якщо ви працюєте лише на внутрішній ринок, ви виробляєте, припустимо, сто столів. А на зовнішній ринок ви можете продати 150 столів. І оскільки у вас вже є якісь фіксовані витрати, виробництво кожного стола обійдеться вже дешевше. Тобто, прибуток більше.

Про модель Рікардо

Одна з найцікавіших і найпотужніших моделей, які існують в міжнародній торгівлі — це концепція Девіда Рікардо.

Ця людина не була економістом. Він був дуже успішним фінансистом. Рікардо жив в епоху так званого «меркантилізму», коли урядовці казали, що експорт – це добре, а імпорт – це погано. Вам нічого це не нагадує?

Зрештою, будь-яка передвиборча кампанія в Україні, або й в інших країнах, також має ці гасла – «давайте просувати експорт, і давайте заборонимо імпорт». Рікардо якраз намагався ці ідеї спростувати.

Оскільки всі країни мають обмежені ресурси, фізичного капіталу, людського капіталу, природних ресурсів, перед кожною країною постає вибір: «Що робити?». Чи виробляти всі товари і послуги самим, чи якось домовлятися з іншими країнами?

Як концепція Рікардо працює на практиці. Уявімо, Україна і Німеччина виробляють лише два товари. Це, звичайно, дуже спрощена модель реальності, але це працює в більшості секторів.

Візьмемо офісні меблі і холодильники. Для того, щоб виробити комплект офісних меблів в Україні потрібно три людини, в той час, як в Німеччині дві людини. Якщо ми подивимось на холодильники – п'ять людей в Україні, три людини в Німеччині.

Ця демонструє, що одна з країн є більш продуктивною. Йдеться про Німеччину, яка потребує менше ресурсів, щоб виробити той самий набір продуктів. Як ви думаєте, чи можуть ці країни торгувати між собою?

Один з міфів вільної торгівлі каже, що якщо одна крана в усіх секторах більш продуктивна, то такі країни не можуть торгувати. Але Девід Рікардо сказав би: «Ні, це неправильно».

Звичайно, Німеччина має абсолютну перевагу перед Україною. Але для торгівлі важливою є порівняльна перевага. Порівняльна перевага – це якраз та ситуація, коли країна має найнижчу альтернативну вартість того чи іншого товару.

Для того, щоб зрозуміти, треба порахувати порівняльну перевагу.

Оскільки троє людей виробляють один комплект офісних меблів, і п’ятеро людей виробляють холодильники, то альтернативна вартість офісних меблів за рахунок холодильників є 3/5. Тобто кількість ресурсів, які використовуються для виробництва офісних меблів, може бути використана для виробництва 3/5 холодильників. Так само в Німеччині.

Рікардо каже: «Навіть, якщо Німеччина використовує працю більш продуктивно (ми ж бачимо, що менше людей задіяні в виробництві), все одно одна з країн має порівняльну перевагу в одному секторі, і друга буде мати порівняльну перевагу в іншому секторі».

Якщо ми подивимось на офісні меблі, Україна має нижчу альтернативну вартість, ніж Німеччина. Тому, за логікою Рікардо, Україна має порівняльну перевагу у виробництві меблів, а Німеччина буде мати порівняльну перевагу у виробництві холодильників.

Якщо крани виробляють товари там, де вони мають порівняльну перевагу, вони використовують ресурси найбільш ефективно, оскільки вони не можуть перерозподілити ці ресурси таким чином, щоб виробити більше товарів.

Міжнародна торгівля є технологією. Україна, наприклад, за моделлю Рікардо, не повинна виробляти холодильники сама. Вона може їх виробляти непрямим методом. Вона може виробляти офісні меблі, продавати їх Німеччині, за ці гроші купувати холодильники і обидві країни матимуть зиски від такої торгівлі.

Без такої технологій кожна країна має виділяти ресурси для виробництва кожного товару. І це втрата в ефективності, оскільки ресурси обмежені.

Міфи про торгівлю

Тепер про існуючі міфи. Перший міф – вільна торгівля є вигідною тільки, якщо країна є більш продуктивною. Ми вже цей міф розвіяли, оскільки навіть, якщо одна з країн є більш продуктивною, як це було з Німеччиною, обидві країни виграють від торгівлі.

Оскільки, коли вони торгують, загалом вони будуть виробляти більше товарів, ніж раніше, а це більше доходів.

Також ціни на товари для виробників, які мають порівняльну перевагу в середині країни, зростають. Якщо українські виробники офісних меблів почнуть експортувати в Німеччину, ціна на їх товари підвищиться, і вони будуть мати вищі доходи. У той же час ціна на холодильники в Україні впаде, оскільки буде приток холодильників з Німеччини.

Другий міф – вільна торгівля з країнами, які платять низьку заробітну плату, погана для країн з високою заробітною платою. Звичайно, це не є аргументом, наприклад, в Україні, але цей аргумент часто використовують політики в розвинених країнах.

 Олена Беседіна

Наприклад, один з кандидатів в президенти США використовує таку тезу, це Дональд Трамп. В Штатах уже давно не було протекціоністських кандидатів в президенти. За його логікою, оскільки в Америці вищі зарплати, а в інших країнах нижчі, то таким чином, вони все виробництво заберуть до себе, і США стане біднішою в цій торгівлі.

Звичайно, торгівля може знизити заробітну плату в США, але лише для певних категорій. І завжди уряд має мати якісь програми, можливості, аби зарадити цьому. Наприклад, мати якісь курси перекваліфікації або навіть допомогу.

Але загалом, все населення виграє від торгівлі. Оскільки зарплати виростають в тих секторах, які експортують. Споживачі отримують більш низькі ціни. Таким чином, добробут в країні зростає від вільної торгівлі.

І третій міф – вільна торгівля використовує менш продуктивні торгівлі. Ми всі, на жаль, знаємо, що в нерозвинених кранах часто використовується і дитяча праця, і жорсткі умови, але ця теза не пов’язана з суттю вільної торгівлі. Це існує не лише в секторах, які займаються експортом, але в усіх галузях в цих країнах. Насправді, це проблеми інституцій, а не торгівлі.

Вільна торгівля – це добре, і, в цілому, будь-який економіст є прихильником вільної торгівлі.

Як діє ввіз на імпортне мито?

Простий аналіз. У грудні 2014 року Верховна рада прийняла проект закону про заходи щодо стабілізації платіжного балансу. Суть цього закону була в тому, щоб ввести додаткові мита.

Додаткові мита на товари, і ставка цих мит коливаються від 5 до 10%. Наприклад, для продуктів харчування ця ставка встановлена на рівні 10%. Слід зазначити, що цей закон так і не було введено в дію, оскільки була досить сильна реакція з боку наших західних партнерів.

Візьмемо, наприклад, йогурт. В Україні, в 2014 році було імпортовано приблизно 1500 тон йогурту. Як бачимо, Україна, в принципі, не є великим імпортером йогурту, оскільки ми маємо власні потужності. В середньому ціна за тонну складала приблизно 2-3 тисячі доларів.

При застосуванні тарифу ціна імпортного йогурту, звичайно, зросте, адже іноземні виробники мають заплатити 10% мита до бюджету України. Наскільки вона підвищиться – це питання більш глибинного аналізу. Вона може підвищитися на 10%, може на менше, але, безперечно, вона зросте.

Питання – що станеться з ціною на український йогурт? Зросте.

Ми знаємо, що імпортний йогурт стає більш дорогим. Що відбувається зі споживачами? Вони спробують замістити. Ті, хто любив якийсь іноземний, закордонний йогурт, побачить, що ціна зросла на 10%, і буде збільшувати попит на вітчизняний йогурт.

Виробники бачать це, і хочуть наростити потужності. Для того, щоб збільшити виробництво, вони мають збільшити непропорційні витрати. Певно, що ціна на український йогурт також зросте.

Вплив мита на споживачів дуже прямий – ціни зростають. Хто виграє від цього імпортного мита? Можливо, українські виробники, якщо в них прибутки збільшаться. Без сумніву, виграє бюджет, оскільки отримує нові надходження.

Загалом аналіз не може обмежуватися лише ринком для цього товару, треба також дивитися на весь виробничий ланцюжок.

Загалом, протекціонізм виходить за рамки звичного для нас. Є така інституція Global Trade Alert, що збирає інформацію по різних заходах, які країни використовують як бар’єри в міжнародній торгівлі. Вони визначають будь-які заходи, що шкодять комерційним інтересам.

В їхніх переліках є не лише мита, експортні мита, квоти, але також вони включають туди субсидії, які надаються вітчизняним виробникам, фінансування з державних банків та інше. За інформацією цієї інституції, найбільш активними у запроваджені неконкурентних бар’єрів, є країни БРІКС.

За протекціонізм

Які аргументи використовуються політиками або виробниками щодо протекціонізму або щодо захисту конкретної галузі? Один з найбільш розповсюджених аргументів – те, що це стратегічна галузь.

Слово «стратегічна» має дуже нечіткий сенс. Що таке стратегічна? Авжеж, якщо ми кажемо, наприклад, про військове спорядження, то воно може бути стратегічним з точки зору національної безпеки. Але багато виробників використовують вислів «стратегічна галузь», бо це, мовляв, галузь, яка має стратегічне значення для економіки країни.

Яка відповідь на цей аргумент від прихильників вільної торгівлі? Якщо ми кажемо про якісь стратегічні галузі продовольчого сектору, то держава може мати якісь фонди, які захищають ринок. Тобто мати держрезерв, якщо вважається, що це стратегічна галузь.

Другий аргумент, який часто використовується в Україні, а також в інших розвинених країнах – це так званий infant industry argument. Тобто це та галузь, яку треба захищати, тому що вона знаходиться ще в зародковому стані.

Буцімто, вона не зможе розвиватися, якщо прийдуть погані західні компанії. Яким є контраргумент. Перше питання: скільки можна вважати галузь нерозвиненою? Незрозуміло, немає чітких принципів.

Є дуже багато галузей, які намагаються отримати захист від політиків. Вони використовують цей термін, навіть враховуючи, що ці галузі вже давно існують в Україні або в інших країнах. Тобто, можливо ця галузь і не має розвиватися. Можливо, за логікою Девіда Рікардо, країна просто не має порівняльної переваги в цій галузі, і приватний сектор це бачить і не йде в цю галузь.

Згадайте приклад Concorde  — це такий надшвидкісний літак. Він літав з Лондона до Нью-Йорка і з Парижа до Нью-Йорка. Скільки часу потрібно, щоб долетіти з Лондона до Нью-Йорка? Приблизно 7 годин. Concorde літав в два рази швидше, він долітав за 3,5 години.

Хто вкладав гроші в цю галузь? Платники податків Франції і Великобританії. Це був консорціум двох держав — infant industry. Чим все закінчилося? Немає «конкордів». Вони себе не окупили. Це була індустрія, яка розрахована на дуже обмежену кількість людей, вона не могла розвинутися.

А витрати на виробництво, на дослідження були такими високими, що навіть ціни на квитки, а вони були дуже високими, в порівнянні з цінами на звичайні авіарейси, не могли покрити цього. В даному випадку це було марнотратство.

Звичайно, ці країни більш багаті, вони могли собі таке дозволити. Україна, як країна, яка має дуже великі проблеми, не може дозволити собі вкладати гроші в галузі, які не окупляться.

Приватний сектор знає куди йти, взагалі, якщо приватний сектор не йде в цю галузь, значить, там немає чого робити, його інвестиції не окупляться.

Ще один аргумент «за» протекціонізм – це різниця в заробітній платні. Цей аргумент використовується в розвинених країнах. Дійсно, ті сектори, які стикаються з конкуренцією, переживають щось подібне, але це завжди відбувається в короткостроковій перспективі.

В довгостроковій перспективі ці сектори або стають більш продуктивними, і таким чином зарплата все одно не падає, або вони просто перероджуються в щось інше.

Четвертий аргумент — це збереження робочих місць. Цей аргумент також часто використовується в Україні. Певно, що галузі, які стикаються з конкуренцією з боку імпорту, скорочуються.

Але контраргумент економістів такий: все одно ця галузь, якщо вона не має якогось підґрунтя для розвитку,  помре. Можна пришвидшити процес  – переорієнтувати галузь, перевчити людей, витратити гроші платників податків на перекваліфікацію людей. Це краще, ніж просто субсидувати, або встановити якісь мита, які потім просто підвищать ціни для споживачів.

Проти протекціонізму

Перший — майже всі бар’єри підвищують ціну для споживачів. Це відбувається незалежно від типу бар’єру, який використовується. Якщо використовується тариф або мито, то це впливає безпосередньо на ціну, навіть якщо є якісь обмеження.

Якщо це квота або щось інше, або якісь спеціальні вимоги до товарів, які збільшують витрати виробників, також ціна підвищиться. Тобто споживачі в будь-якому разі програють від протекціонізму.

Другий аргумент. Протекціонізм ніколи не розповсюджується на всі галузі, тому що держава не має ресурсів. Утім, протекціонізм одних галузей негативно впливає на галузі, які могли б розвиватися, проте не розвиваються.

Адже всі ресурси спрямовуються в неефективні галузі, які є захищеними, і ресурси не можуть бути використані для вироблення чогось іншого.

Наприклад, ми кажемо, що Україна завжди продукувала метал, і це наша стратегічна галузь і ми маємо її захистити. Якщо захищати цю галузь, беззаперечно, ця галузь може якось розвиватися, залучати ресурси, забираючи ці ресурси у галузей, які ніколи, можливо, і не виникнуть, оскільки цих ресурсів просто немає в наявності.

Третій аргумент — протекціонізм не стимулює технологічний прогрес у захищених галузях. Вони знають: що б ми не виробили, все одно воно буде продаватися, оскільки немає альтернативи, або альтернатива коштує більше.

Який в них тоді стимул вкладати гроші в дослідження, підвищувати продуктивність?

Четвертий аргумент, і ми це побачимо на прикладі України, будь-який протекціонізм завжди викликає симетричні або подібні дії з боку торгових партнерів. Ми не ізольовані, ми торгуємо з країнами. Якщо ми ставимо бар’єри для одних товарів з цієї країни, звичайно, ця країна також буде мати всі причини якось помститися нам.

Зараз декілька прикладів з українського буття. Україна пережила кілька хвиль мит, квот, бар’єрів на експорт сировини. Найчастіше ці бар’єри накладалися на сільгосппродукцію.

Перші мита в новітній історії були у 1992 році, тобто одразу після незалежності. Мита було запроваджено на всі товари. В 1993 році багато мит було скасовано, але все одно з’являлися нові. Наприклад, було запроваджено мито на насіння соняшника. Увага! Це сировина, це не якийсь кінцевий продукт, як, скажімо, той же йогурт.

І, вочевидь, вплив від цього мита був не лише на споживачів насіння, а на нас всіх. Але також значний вплив це мито мало на виробництво соняшникової олії, оскільки вони його використовують. Це приклади обмежень на експорт сировини.

Як правило, Україна не мала таких обмежень на імпорт сировини, оскільки є зацікавленість на отримання цієї сировини. Експортні обмеження на сировину, як правило, встановлювалися при лобіюванні інтересів тих галузей, які використовували цю сировину.

Це мито, звичайно, пролобіювали і підтримали депутати від виробників соняшникової олії.

Якщо ми порівняємо дві галузі — експорт насіння та експорт олії — безперечно, експорт олії має більшу цінність, оскільки це виробництво з більшою доданою вартістю і воно, в принципі, може принести більше коштів.

Хоча мито вплинуло негативно на виробників насіння і було деяке скорочення цього виробництва. Оскільки вони не могли експортувати, а обмеження на експорт одразу вдарило по ціні насіння. Оскільки тепер вони мали продавати більшу частину насіння в Україні, або платити мито.

Це знижувало ціну, яку вони отримували і для них виробництво ставало менш привабливим. Воно було скасовано у грудні того ж року і відновлено у 1999 році. Тоді так само була негативна реакція з боку міжнародної спільноти, тож мито знову було скасовано.

У жовтні 2010 року Україна вводила експортні квоти на зернові.

Загалом частка України у світовому експорті зерна зростала, але в 2010—2011 роках Україна не могла відновити свою частку в міжнародній торгівлі, а це важливо на світовому ринку.

Лише потім частка України почала зростати. В 2011 році знову були спроби ввести експортне мито на зерно, що викликало також бурхливу реакцію, адже в парламенті представлені інтереси різних галузей.

Тому парламент сам скасував мито на пшеницю і кукурудзу, а ячмінь – напевно, не мав достатньо представників цієї галузі.

У 2014 році широкого розголосу набув законопроект Верховної ради про вивізне мито на деревину. Так само, тут було лобіювання від виробників меблів, оскільки вони використовують деревину . Проект було відкликано наприкінці 2014 року без розгляду.

Якщо ми подивимось на групи, які отримують переваги від захисту, від протекціонізму, і на групи, які втрачають, то це дуже різні групи.

Якщо ми повернемось до нашого прикладу з йогуртом, від мита на йогурт втрачають, без сумніву, споживачі, але вони втрачають десь 10% в ціні на йогурт. Тобто вони, швидше за все, зменшать споживання йогурту.

Все це має незначний вплив на загальні витрати домогосподарств. Звичайно, у споживачів, немає ніякого стимулу об’єднуватися і йти, вимагати скасування цього мита. Воно надає переваги виробникам йогурту, і вони виграють.

І оскільки вони отримують набагато більше від приросту ціни, ніж ми кожний окремо втрачаємо, вони мають набагато більше стимулів.

Ще один приклад — це імпортні мита на автомобілі. Це чистий приклад протекціонізму.

Загалом, на варто використовувати такий протекціоністське гасло: «Купуй українське». Тобто не купуй лише тому, що воно українське, але купуй тому, що воно дійсно найкраще з того, що є.

Питання-відповіді:

— Ми багато чуємо про перепрофілювання людей, які зайняті в галузях, які не є перспективними. Але як перепрофільовувати? Якщо людина сьогодні виробляєте станки, завтра автомобілі. Потім тзакупили якесь сучасне обладнання, і її послуги вже непотрібні.

Загально відомо, що 9 з 10, або в найкращому випадку 4 з 5 людей, можуть працювати тільки руками. Що робити з цією масою людей, з цими ресурсами? Тим паче, що підростають і нові покоління людей, які теж вміють працювати тільки руками. Яке їх місце в майбутньому світі?

— Тут важливим є місце освіти. Коли уряд захищає якусь галузь, це створює неправильний сигнал для тих людей, які вчаться або думають про майбутню професію. Вони дивляться на цю галузь і думають: «О, ці люди непогано живуть, вони отримують високі зарплати, завтра я піду в цю галузь».

Проте, ця галузь без державної підтримки не конкурентна. І держава не може підтримувати одну галузь вічно. На якомусь етапі вона просто скаже: «Все. Гроші закінчилися, або змінилася політична еліта, яка має інші погляди».

І тому, захищаючи такі галузі, уряд негативно впливає не лише на інші галузі, але й також на тих людей, які б потенційно могли б вчитися чомусь іншому. Звичайно, ті, що працюють вже – це найболючіше питання. Це питання, яке мають розв’язувати уряди багатьох країн. Що робити з людьми, які, як виявилося, непотрібні?

Для того, аби наступні покоління не попали в пастку, знову пішовши в цю галузь, треба застосовувати такі заходи. І я не розумію, чому це погано? Якщо людина швидко навчається, чому б ні? Чому це погано, якщо людина не працює слюсарем на одному підприємстві 40 років?

— Чи правильно, щоб в світовій економіці всі країни притримувалися принципів вільної торгівлі і не вводили ніяких обмежень? До чого може призвести те, що Україна повністю відкриває всі свої кордони, не вводить, а інша країна вводить якісь обмеження?

— Ні, звичайно. Якщо це вільна торгівля – це вільна торгівля, оскільки існують в принципі протекціоністські заходи.

В 90 роках велися переговори, залучали багато країн, які намагалися вирішити все на рівні СОТ, якось зменшити ці бар’єри, підписували різні угоди. Зараз є великий рух у бік регіональної лібералізації.

І Україна також є її частиною. Підписали з Євросоюзом, зараз обговорюється ЗВТ з Канадою, я сподіваюсь, колись буде ЗВТ і з США.

Звичайно, вільна торгівля в нашому світі була б найкращим варіантом. Ми всі розуміємо, що цього зараз немає, але ми всі намагаємося досягнути більш-менш вільної торгівлі.

— Первый вопрос. Согласно теории Рикардо, каждая страна имеет относительное преимущество производства определенного товара, и в то же время вы говорите, что государство не имеет права защищать определенные отрасли, потому что оно не знает, какое влияние эти отрасли могут иметь на экономику. Здесь нет противоречия?

Второй вопрос – после вступления в силу соглашения о свободной торговле с Евросоюзом вы видите какие-то конкретные отрасли, которые действительно будут иметь преимущества при вступлении в силу этого соглашения?

— По-перше якраз Девід Рікардо казав, що є порівняльна перевага без будь-якого втручання уряду. Якщо там дійсно є порівняльна перевага, ця галузь і так є конкурентна, для чого уряд має ще її захищати від чогось?

По-друге, навіть якщо, припустимо, ця галузь потребує підтримки, як уряд може знати, яка з галузей має цю порівняльну перевагу? Немає ніякого протиріччя. Рікардо ніколи не виступав за державну підтримку цих галузей.

Вони будуть розвиватися самі по собі, оскільки вони мають цю порівняльну або конкурентну перевагу, вони спроможні конкурувати, їм не потрібен ніякий захист. Якраз захист вимагають, як правило, ті галузі, які не можуть конкурувати.

Друге питання про ЗВТ. Я не є дослідником ЗВТ. Наскільки я пам’ятаю, якраз виробники металу виграють від ЗВТ і аграрний сектор. Безумовно, є проблеми в аграрному секторі, оскільки квоти, мита – це одне, але є стандарти, яких наші виробники мають дотримуватися.

Можливо, ніша там є. Якщо там є ніша, то приватний бізнес сам обере цю галузь. Якщо приватний інвестор бачить, що ця галузь є перспективною, він вкладе туди гроші.

Немає жодної потреби уряду витрачати зараз такі обмежені ресурси на підтримку галузей, які, можливо, мають, а, можливо, і не мають потенціалу. Тому аграрії мають виграти, оскільки вони мають кращі доступи. Але для тих, кому дійсно цікаво, є глибинні дослідження, оскільки я не є експертом з ЗВТ, які сектори виграють переважно.

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code