Мене вразила «українськість» – етнолог про 1920-і роки на Донеччині

Перегляди: 100

Яким було та є типове село на Донбасі? Якою була Мар’їнка – одне з перших поселень у Донецькому степу – наприкінці 20-х років минулого століття? І чи відрізняється донбаське село від інших українських сіл? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії розповіла укладачка збірки етнографічних матеріалів під назвою: «Мар’їнка: етнокультурний портрет українського селища на Донеччині кінця 1920-х років» Олена Боряк

EDDA30BD-F685-4A5D-8D55-C4C86ED01318_w1023_r1_s

Діалектологічна карта України із брошури Всеволода Ганцова «Діалектична класифікація українських говорів» 1923 року. Джерело: infodon.org.ua

– Чому ви зацікавились цією темою, адже ви народились не на Донбасі?

У 2012 році у нас була експедиція. Тоді не було жодних натяків на біду, яка сталася за якийсь рік

– Я етнолог і багато років пропрацювала в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Рильського НАН України. Моє покликання полягає у вивченні традиційної культури, а це передбачає експедиції, пошук емпіричного польового матеріалу, тож ми дуже багато їздили.

У 2012 році у нас була експедиція у Приазов’я, ми проїхали місця, які зараз потрапили у «сіру зону». Ми спілкувалися з місцевими мешканцями, збирали усну історію. Я можу абсолютно відповідально сказати, що тоді не було жодних натяків на події, на біду, яка сталася за якийсь рік.

У науковому архіві рукописів і фонозаписів я натрапила на теку архівних матеріалів під назвою «Мар’їнка»

Одночасно ми активно працювали та працюємо в архівах у пошуках польових матеріалів, свідчень початку 20-го століття. У 2014 році у науковому архіві рукописів і фонозаписів я натрапила на теку архівних матеріалів під назвою «Мар’їнка». Якраз у період, коли Мар’їнка не виходила з новин та шпальт газет.

Я знайшла у теці свідчення селян про побут, про їхнє повсякденне життя. Увесь цей матеріал був записаний в Мар’їнці 1927–1929 роках у двох теках. Також там в архіві були матеріали по Красногорівці та Авдіївці. Це пояснюється тим, що у 20-х роках активно розгорталася більшовицька політика українізації, яка передбачала вивчення української мови. Тоді студенти активно збирали такий матеріал.

– Це, певно, не єдине селище, а зараз місто, яке ви досліджували як етнолог. Ваше враження від опрацьованих документів?

Олена Боряк

Олена Боряк

Мене дуже вразила «українськість» цього селища періоду кінця 1920-х років

​– Мене дуже вразила «українськість» цього селища періоду кінця 1920-х років.

– У чому це виражалося?

У цих матеріалах, а вони записувалися зі слів респондентів, російської мови не знайти

​– У лексиці. Якщо взяти, наприклад, родинну обрядовість, то зафіксовані слова були абсолютно українськими. У цих матеріалах, а вони записувалися зі слів респондентів, російської мови не знайти.

– А може, це пов’язано з тим, що тоді була епоха українізації? Можливо, українська мова насаджувалася?

Населення, як мінімум, мешкало там впродовж півтори сотні років. І люди говорили українською

–​ Це неможливо, адже респондентами були люди похилого віку, вони або їхні батьки жили там ще з першої половини 18-го століття, – перша згадка про Мар’їнку. Населення, як мінімум, мешкало там впродовж півтори сотні років. І люди говорили українською.

– А відрізняється Мар’їнка від інших селищ, решти України? Чи це типове українське село, за яким можна вивчати українську культуру?

Це була хліборобська традиція, люди співали українські пісні, справляли українські обряд

​–​ Мар’їнка, як свідчать історики та джерела, було утворено внаслідок приходу населення Харківської, Полтавської та Чернігівської губерній. Селян, які були виключно хліборобами, запрошували до Мар’їнки, надавали певні преференції. Так утворилися й села поблизу. Це була хліборобська традиція, люди співали українські пісні, справляли українські обряди. Також було зафіксовані й стрілецькі пісні.

– Це взагалі традиція Західної України.

– Так. Тобто ми можемо прослідкувати якісь впливи й зв’язки. А цим свідченням можна довіряти, на моє глибоке переконання. Студенти, які збирали матеріали, працювали дуже ретельно. Вони зібрали близько 250 архівних аркушів.

Справа у стереотипах, з якими дуже важко боротися. І прийшов час їх руйнувати

– Коли ви про це розповідаєте, то ніби дуже дивуєтесь. Чому така реакція?

– Справа у стереотипах, з якими дуже важко боротися. І прийшов час їх руйнувати.

– Які стереотипи ви маєте на увазі? Що «Донбасс – русский край»?

Нам треба усвідомити, що Донбас був з Україною як мінімум чотири століття

​– Так, цей «русский мир». Нам треба усвідомити, що Донбас був з Україною як мінімум чотири століття. Ми йшли разом, наша історія та спадщина спільні. Про це потрібно пам'ятати та звикати до цієї думки.

– У нас були виїзні ефіри, наприклад, у Старобільську нам сказали, що це не Донбас, а Слобожанщина, у Маріуполі, що це Приазов’я. Мар’їнка – це вже Донбас. Але чим вони відрізняються?

–​ Мені дивно це чути, бо, як правило, такими категоріями оперують науковці. Важко визначити межі одного регіону. Очевидно, так вийшло географічно. Але не варто забувати, що це вже промисловий центр, майже половина населення – шахтарі. Раніше там ще займалися землеробством.

– Колективізація та індустріалізація перетворили ці території на той Донбас, який ми зараз знаємо?

– Так. Під час революції влада змінювалась багато разів. Потім був голод 1921 року, а далі почалася українізація, колективізація, Голодомор, Великий терор, війна, знову голод. Населення Донбасу випило свою чашу біди донизу.

– «Криваві землі», за визначенням Тімоті Снайдера, відомого історика.

– Так. І ми мусимо про це пам’ятати.

– Ви сказали, що знайшли архівні матеріали й почали їх обробляти. Чому саме зараз? Чому раніше цим ніхто не займався?

–​ В архіві можна час від часу знайти щось нове, там багато різних тек із документами з 200–300 аркушів. Звісно, є реєстри й описи матеріалів, але вони не повні.

– Щодо аналогічних фондів на території ОРДЛО. Там також були українські поселення. Чи є гарантії, що науковцям вдасться довести, що це українська земля?

– Ніякої гарантії. На жаль, ця війна торкається багатьох сфер, гуманітарних також. Хоча насправді етнологи трохи заборгували цим територіями, треба було більш прискіпливо все вивчати.

– Зараз в Донецьку так звані «сепаратисти» нав’язують російську культуру. Яким чином ви, як науковець, розрізняєте яка територія належить до тієї чи іншої спільноти? Чому Донецьк – це українська, а не російська земля?

Я вірю в генофонд, у генетичну пам’ять. Це все дуже швидко прокинеться. У нас одна-єдина історія і єдина спадщин

– Я вірю в генофонд, у генетичну пам’ять, і я думаю, що це все дуже швидко прокинеться. У нас одна-єдина історія і єдина спадщина.

– Донбас, і це не секрет, зокрема, Донецьк і Луганськ – міста переселенців. Туди переїжджали люди, які не обов’язково були українцями. Чому нинішній мешканець цих міст має наслідувати українські традиції?

–​ У вільному суспільстві ніхто ні до чого не примушує. Але ця ситуація є наслідком зовнішнього втручання, через це маємо багато проблем. Коли воно зникне, люди відчують себе вільними, без тиску, і все зміниться.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Источник Радио Свобода

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code