«Мы самые первые, кто заинтересован в проведении судебной реформы», — председатель Апелляционного суда Николаевской области

Перегляди: 415

В последнее время все чаще в Украине говорят о необходимости проведения судебной реформы, а также о грядущем внесении изменений в Конституцию Украины в части правосудия. В первом чтении данный вопрос уже был поддержан депутатами Верховной Рады и окончательные изменения планируют внести уже к средине лета 2016 года

Часто политики говорят о том, что сами судьи противятся будущим переменам. Для того, чтобы выяснить так ли это, редакция «Преступности.НЕТ» встретилась с главой Апелляционного суда Николаевской области, судьей и Заслуженным юристом Украины Александром Ржепецким.

В ходе общения, которое длилось около часа, судья рассказал о том, насколько изменилась ситуация в судах, после аннексии Крыма и после того, как возникло военное противостояние на Востоке страны, о том, есть ли необходимость в военном трибунале, а также о том, есть ли сейчас давление на суд со стороны правительственных структур. 

*Текст интервью, по просьбе собеседника издания, приводится на языке оригинала. 

— Олександр Павлович, давайте розпочнемо розмову з того, як часто до Вас звертаються правоохоронні органи з питанням про дозвіл на «прослуховування» і як часто Ви їм відмовляєте?

— Однозначно відповісти складно, не оперуючи відповідними даними. Треба мати на увазі, що вся ця робота суду має статус «секретно» і «особливо ​​секретно». Тому докладно я не маю права про це говорити. В узагальнених даних секрету немає, але треба розуміти  який період цікавить «ПН».

— Припустимо, за 2015 рік.

— Таку  інформацію ми  маємо кожен місяць. А тому краще буде назвати цифри за період січня 2016 року по день нашої бесіди (интервью состоялось 25 апреля, — авт.). У вказаний період надані дозволи на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, те що ви називаєте «прослуховуванням», в якості оперативно розшукової дії — більше 150, а як слідча дія – більше 250.  А чому Вас цікавить тільки «прослуховування», адже є й інші негласні слідчі дії?

— Тому що слідчі подають клопотання про «прослуховування», а потім ці докази не доходять до розгляду у суді. Тому виникає питання: заради чого все це було? Адже, як відомо, «прослуховування» чужих розмов є порушенням конституційних прав людини.

— Ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без дозволу слідчого судді, який повинен вирішити, чи є для цього законні підстави.

Є два види таких негласних дій відповідно до норм Кримінально-процесуального Кодексу: по-перше, це дії, пов'язані з веденням оперативно-розшукової справи, тобто розшукові дії, по-друге, дії, пов'язані з розслідуванням кримінального провадження. І там, і там можуть здійснюватися одні і ті самі дії, але їх мета — різна.

Наприклад, завдання проведення таких дій за Законом «Про оперативно-розшукову діяльність» є попередження вчинення злочину. Тому, якщо при проведенні оперативно-розшукових дій людина не вчинила злочину, то і добре, що так сталося. Значить їй не надали можливості цього зробити.

Коли кримінальний злочин вже вчинено і треба встановити причетних осіб та обставини події, то провадяться слідчі дії. Тоді слідчі до нас звертаються з клопотаннями дозволити проведення таких заходів. Тут вже є відкрита кримінальна справа і зібрані дані будуть долучені до її матеріалів.  Всі відповідні протоколи будуть розглядатися у суді.

— А яке співвідношення дозволів, які видаються на «прослуховування» і надалі стають доказовою базою, яка доходить до суду і тих, які не принесли результату?

— Апеляційний суд не веде такої статистики. У нас немає статистичної звітності, яка б визначала скільки матеріалів реалізовано, а скільки — ні. Це можливо підрахувати, але це дуже велика і об‘ємна робота. Звичайно, що не всі матеріали доходять до суду.

— Можна назвати приблизну цифру?

— Називати приблизні цифри я не можу, оскільки як суддя звик до конкретики. Слід мати на увазі, що іноді оперативно-розшукова діяльність автоматично переходить в кримінальне провадження, оскільки матеріали, які отримані в процесі оперативно-розшукових заходів, можуть стати підставою для внесення даних до реєстру про вчинення кримінального правопорушення. Тоді,  за законом,  за підсумками цих розшукових дій, протокол приєднується до матеріалів кримінальної справи.

Сказати, що всі оперативно-розшукові заходи завершилися нічим було б неправильно, оскільки попередження злочину – це теж добрий результат.  «Прослуховування» — це один з видів слідчої чи  розшукової дії, тому не можна говорити однозначно, що саме цей вид дає результат.

— Часто Вам доводиться відмовляти СБУ або МВС в «прослуховуванні»?

— Відмови є. Часто або не часто? Кожен день по-різному. В Апеляційному суді чотири слідчих судді, які розглядають клопотання щодо негласних дій. Кожен день може надходити  від 10 до 30 і більше клопотань, при цьому різних. Законом визначено до десятка «різновидів» негласних слідчих дій, не тільки «прослуховування». Якщо говорити про кількість відмов в задоволенні клопотань, то за вказаний мною період відмовлено в задоволенні більше 10 відсотків від тих, що надійшли.

— Інших запитів теж багато?

— Є і інші слідчі (розшукові) дії, які передбачають втручання у приватне спілкування. Наприклад, аудіо- , відеоконтроль особи, зняття інформації з електронних інформаційних систем та інші. Можуть також і інші дії застосовуватися: не тільки прослуховування і стеження, а й, наприклад, перевірка електронної пошти через Інтернет. Є різні способи контролю підозрюваних осіб,  дозвіл для яких надається судом.

— Кількість заяв про прохання дозволити негласні слідчі дії змінилася відтоді, як виникла військова ситуація на сході України і від анексії Криму?

— Звичайно, є зміни в практиці і вони стосуються як оперативно-розшукової діяльності, так і кримінальних проваджень. Так, з‘явилися  у практиці відповідні видів злочинів: ті, які раніше просто не вчинялись або вчинялися дуже рідко.

Наприклад, такі злочини як «державна зрада», «тероризм», «шпигунство»  були передбачені Кримінальним кодексом України, але на практиці не мали місця, а зараз вони є. У зв'язку з подіями в Україні  вчиняються відповідні злочинні дії.  Їх стало більше після вказаних подій.

Новим Кримінальним процесуальним Кодексом негласні слідчі дії регламентовані кримінальним провадженням. До цього такі дії вчинялись тільки при проведенні оперативно-розшукової діяльності і за спеціальними законами.

Закон «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші спеціальні закони відсилають тепер до норм КПК України, до його відповідних статей, які передбачають певну процедуру судового розгляду. Там, до речі, передбачено, що у разі припинення таких дій прокурор повинен повідомити відповідним особам про тимчасові обмеження їх конституційних прав.

— Про те, що за особою стежили?

— Так, прокурор повинен повідомити, а  особа має право знати про те, що відносно неї вчинялися негласні слідчі дії.

— Вище ми говорили про «зраду» і про судову практику, яка виникла після ситуації на Сході України. На Вашу думку, з огляду на виникнення цієї категорії злочинів, чи є необхідність створення в Україні військового трибуналу?

— Щодо поновлення військової прокуратури — питання було актуальним і його вирішили. Ідеї щодо створення якихось нових суб'єктів у судовій системі наразі не обговорюються.

У військовому трибуналі просто немає потреби, оскільки місцеві суди цілком справляються з цією роботою. Це звичайні злочини, які вчиняються військовослужбовцями, там немає ніякої особливої ​​специфіки.

У той же час такий злочин як «зрада» не обов'язково вчиняється військовослужбовцями. Той, хто звинувачується в зраді своєї Батьківщини не обов'язково військовий, адже це може бути будь-яка людина. Або, наприклад, такий злочин, як «участь у терористичних організаціях». Терористом може бути не тільки військовий. Тому тут немає ніякої специфіки. Є дії в Кримінальному Кодексі, які кваліфікують виключно як військові злочини, але це всього один розділ Кримінального Кодексу.

Я не бачу проблеми у розгляді цих справ загальним судом.

Наприклад, нещодавно Миколаївським районним судом, а потім і Апеляційним судом розглядалися справи щодо притягнення до адміністративної відповідальності військовослужбовців, які не забезпечили належне утримання солдат на Широкому Лані. Те, на що не звернув уваги суд першої інстанції, то вирішила апеляційна інстанція. Принаймні, всі хто був винен у тій катастрофічній ситуації, яка склалася на полігоні у той час, притягнуті до адміністративної відповідальності.

— Тобто для судів не є проблемою вирішення питань військових?

— Наші судді — не військові. На нас не впливає те, ким є військова особа: яка посада особи що притягується до адміністративної відповідальності, чи яке в неї звання, нам все одно, чи генерал він, чи полковник — він для нас звичайна людина. Тому на суд загальної юрисдикції важко вплинути, а на військового суддю – можливо б ці фактори і мали б вплив.

— Чи не є проблемою те, що місцеві суди розглядають відразу всі злочини — від легких до особливо тяжких? Може варто створити ще одну структуру судів, припустимо, як в Російській Федерації, «мировий суд»?

— Це питання неодноразово обговорювалося, в тому числі і народними депутатами. Пропозиції такі були, але до змін  Конституції, які стосуються судової влади, вони не увійшли. Тобто залишається та ж сама система судів, яка діяла до сьогодні — це чотириланкова система: місцевий суд, апеляційний суд, касаційний та Верховний Суд України.

По суті, апеляційний суд є останньою інстанцією, яка приймає остаточні рішення. Тому що ми можемо переглянути справу в повному обсязі. Тому апеляційний суд переглядає справу, а касаційний суд розглядає лише скаргу, яку може або задовольнити, або – ні.  До Європейського суду можна звернутися відразу після рішення Апеляційного суду.

— На Вашу думку, ті зміни, які на сьогоднішній день пропонуються внести до Конституції і в цілому судова реформа актуальні?

— Все залежить від того, яку мету переслідують ті, хто провадить судову  реформу.

Судді нашого суду завжди підтримували судову реформу і, скажу відверто, ми були, напевно, першими в Україні, хто взагалі це питання ставив.

Після того, як Україна стала незалежною, законодавчо діяльність судів врегульована належним чином не була. Ми вимагали, щоб це питання було негайно вирішене. Судді Миколаївської області ініціювали законодавче врегулювання діяльності судів, відправляючи делегацію до Верховної Ради, яка домоглася того, щоб комітет прийняв до уваги їх пропозиції. В принципі, в зв'язку з цим, був проведений перший з'їзд суддів. Тобто, судді Апеляційного (тоді обласного) суду та судді районних судів Миколаївської області були найпершими суддями, які самі вимагали проведення судової реформи після створення незалежної України.

Тому критика, яка стосується того, що ми опираємося, що ми не хочемо змін — це дурниця. Ми найперші, хто зацікавлений в проведенні судової реформи. Однак тут є важливий момент. Наше ставлення залежить від того, яка мета ставиться законодавцем чи політиками. Тобто мета будь-якої реформи має бути отримання незалежного суду. Ось і все.

Якщо все, що написано в змінах до Конституції, направлено на те, щоб отримати незалежний суд, то ми це підтримуємо, а якщо автори змін бачать той суд, який виконував би примхи інших гілок влади, то це не реформа.

Те, що зараз запропоновано і те, за чим прийнято попереднє рішення Верховною Радою, на мою думку, в якійсь мірі посприяє незалежності судів і суддів.

— Чому?

— Тому що прибираються чинники, які давали можливість впливати на суди.

Які це чинники?

— Зазвичай це вибори і призначення суддів на посади, їх звільнення з цих посад, просування по кар'єрних сходах, тобто кадрові питання. Всі ці питання раніше були в руках Президента і Верховної Ради. Президент призначає суддю на перші п'ять років, як називає це Венеціанська комісія, «на випробувальний термін», а Верховна Рада вже призначає безстроково. А ось чи буде суддя, відпрацювавши п'ять років, працювати безстроково, то тут вже питання, яке залежить від його поведінки. І тут не завжди ставиться питання про його кваліфікацію, чи доброчесність, чи етичну поведінку, а ставиться питання, як він реагував на певні виклики представників інших гілок влади. Тому, так і виходить, що на сьогоднішній момент близько 900 суддів, і, це — не точна цифра, оскільки вона весь час змінюється, чекають безстрокового призначення. При цьому вони відпрацювали по п'ять років, мають відповідні рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів, в установленому законом порядку рекомендовані на безстрокове призначення. Верховна Рада на це просто не звертає увагу.

— Тобто це такий метод впливу на суддів?

— Це яскравий приклад того, як можна впливати на суддів таким чином. Так ось, зміни в Конституцію усувають цей чинник, тому що суддів пропонується призначати відразу безстроково і забрати повноваження щодо призначення суддів у Верховної Ради. Тепер цим буде займатися Вища Рада Правосуддя, а церемоніально призначення буде провадити Президент. При цьому, Президент не може не призначити суддю на посаду після того, як Вища Рада Правосуддя подала свої рекомендації.

— Чи був тиск на Апеляційний суд Миколаївської області під час так званого «режиму Януковича» або останнім часом?

— Я працюю суддею з 1978 року. Тобто, я працював і при Радянському Союзі, і при перебудові, і після встановлення незалежності України. Можу сказати тільки одне: тиснуть на того, хто піддається, а того хто не піддається  — поважають. Я постійно на цьому наголошую всім суддям. Якщо суддя піддається тиску, то за це його любити і поважати ніхто не буде.

Є чітка позиція — все вирішувати тільки за законом. Тоді тебе будуть і люди поважати, і ті чиновники, які намагаються впливати на суддю. Вони теж будуть.

Прямих впливів, ніяких прямих вказівок для прийняття тих чи інших рішень я, працюючи при «режимі Януковича», як його зараз називають, хоча і працював на той час заступником голови Апеляційного суду, де моєю, як кажуть, «парафією» були кримінальні справи, не отримував.

— Деякий час тому прокуратура Миколаївської області внесла до реєстру відомості щодо неправосудного рішення судді Центрального суду міста Миколаєва  Катерини Лагоди,  після чого суд, в якому вона працює, заявив про тиск з боку прокуратури.  Як Ви можете прокоментувати дану ситуацію?

— По-перше, я хочу уточнити, що відносно судді Катерини Лагоди як слідчого судді  Центрального районного суду міста Миколаєва ніхто ніяких даних в реєстр не вносив. До реєстру були внесені дані по факту постановлення неправосудного рішення. Це зовсім не означає, що відносно судді. Можна внести в реєстр повідомлення за фактом порушення, можна внести щодо конкретної особи,  яка, з точки зору того, хто вносить ці відомості, вчинила той чи інший злочин, або кримінальне правопорушення. Тому говорити про те, що щодо Лагоди провадиться якесь розслідування, зараз абсолютно передчасно.

Ми говоримо про факт постановлення, нібито, неправосудного судового рішення, яке було скасовано Апеляційним судом Миколаївської області. Сам факт скасування судового рішення судом вищої інстанції не є підставою для притягнення судді  до кримінальної відповідальності і навіть не підстава для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Якби це було так, то для чого  ж тоді потрібні були б апеляційні та касаційні суди? Адже вони працюють для того, щоб виправляти помилки, яких припускаються судді першої інстанції. Це нормальна світова практика. У всьому світі є апеляційний перегляд справи. Суддя може припуститися помилки, як і будь-який інший працівник, в тому числі, працівник прокуратури. І працює  система виправлення таких помилок. Тому той факт, що апеляційний суд скасував рішення, зовсім  не свідчить про те, що це рішення є неправосудним.

Внесення до реєстру вказаного факту – це, звичайно, психологічний тиск на суддю. Вона є слідчим суддею і кожен день розглядає клопотання тієї ж обласної  прокуратури у тих чи інших кримінальних провадженнях. Прокуратура висловила свою позицію з приводу конкретного рішення. Правильна вона чи ні — це питання. Хоча, я вважаю, що суд не повинен виправдовуватися або взагалі щось з цього приводу пояснювати, якщо вже події розгортаються таким чином. Пояснювати своє судове рішення суспільству — це нормальне явище, а реагувати на тиск – ні. Суд повинен мати контакт з суспільством і пояснювати ті рішення, які він приймає в тому чи іншому питанні.

В даному випадку навіть  публікація заперечень на сайті суду, в своєму роді, пояснення. Адже в ній викладені факти, які з точки зору суддів свідчать про те, що прокуратура теж недопрацювала в даній конкретній справі. Цей спір, як для мене, був не актуальним. Але суд вирішив виступити на свій захист і це їх право. Конфлікту якогось тут немає. Всі ці питання ми обговорюємо з суддями нашого суду та місцевих судів. Прокуратура  висловила свою думку і  внесли відомості до реєстру. Якщо не зможуть довести, що відомості правдиві,  тоді ми їх запитаємо, для чого вини це зробили.

— Деякий час було популярно говорити про Закон про люстрацію та про очищення влади. Він поширювався і на суддів. Чи були в Миколаївській області судді, які потрапляли під цей закон?

— На сьогодні в Апеляційному суді працюють 48 суддів. Всі повністю пройшли перевірки, передбачені вказаним законом. У грудні 2014 року мною був виданий наказ про проведення такої перевірки і ми дуже швидко все це зробили. В Миколаївській області є кілька суддів, які не пройшли перевірку, але не через те, що у них є якісь проблеми, а через те, що досі немає відповідей від перевіряючих органів. Суди направляють необхідні документи в усі ті органи, які перераховані в законі про люстрацію, а вони повинні повідомити, чи є у них якісь дані на суддю чи ні.

Кілька суддів області ще не мають таких відповідей. Очевидних заборон, за якими можна було б зміщувати з посад суддів Миколаївської області на сьогоднішній день, немає. Хоча політики і стверджують, що судді якимось чином перешкоджають люстрації, але в Миколаївській області, можна вважати, що люстрацію пройшли всі судді і ніхто не ухилявся від цієї процедури,

— Ви говорили про тиск на суди з боку прокуратури, а зараз цікаво дізнатися про те, чи є тиск з боку суспільства. Адже буває, що якась справа стає резонансною, люди приходять під вікна, починають кричати гасла. Що вважати тиском на суд? І чи мають такі дії вплив на рішення судді?

— Хочу зауважити, що Ви констатуєте факт тиску на суд зі сторони прокуратури, але це зовсім не доведений факт. Що стосується тиску суспільства, то я скажу так: бувають випадки, коли представники громадськості занадто емоційно висловлювали свою думку, але значних проявів тиску, які б перешкоджали суду розглянути справу, блокування суду або перешкоджання роботі працівників суду — у нас таких випадків не було.

Але це не означає, що не було тиску. Оскільки тиск на суд — це різні дії, які змушують або намагаються змусити суд вчинити щось бажане для того, хто їх здійснює. Якщо учасники акції кричать, що має бути постановлене тільки таке рішення або, що особа винна чи не винна, то це і є тиск на суд. Деякі громадські організації підтримують то одну, то іншу сторону, висловлюють підтримку як  потерпілим, так і  особам, які вчинили злочини; як особам, які представляють інтереси держави,  так і поодиноким громадянам.

Мета пікету, яку ставить та чи інша громадська організація — це їх право. Кожна громадська організація має свою мету і вона її намагається досягнути різними засобами. На мою думку, такими засобами як пікети, цю мету досягнути не можна. Але нехай висловлюють свою позицію. Ми завжди виходимо на вулицю і спілкуємося до початку судового розгляду і ще жодного разу не зверталися до суду або поліції, щоб заборонити ті чи інші дії. Моя позиція чітка: люди мають право висловлювати свою думку, але не перешкоджати при цьому розгляду справ в апеляційній інстанції.

У нас чітка система: люди прийшли з пікетом, з гаслами і так далі — обов'язково підходить прес-секретар, з'ясовує що і як, яке питання, в чому проблема. Після чого громадські активісти запрошуються до зали судового засідання, але з проханням згорнути свої гасла, тому що гасла в залі — це вже тиск на суд. Як правило, саме так все  і відбувається. Іноді бувають дуже емоційні активісти, але, незважаючи на це, суд намагається розглянути справу і прийняти відповідні рішення. Після цього всі спокійно розходяться. Рішення завжди прийнято за законом, але активістам здається, що воно постановлено тільки тому, що вони прийшли або не прийшли.

Взагалі, звичайно, пікети – це справа небажана в суді. Адже у кожній справі є дві сторони. Якщо з одного боку є підтримка громадськості гаслами, з телебаченням, то інша сторона відчуває себе не зовсім комфортно. У неї складається враження, що на суд тиснуть і змушують прийняти несправедливе  для неї рішення.

Тобто, незалежність суду – це дуже відповідальне питання. Бути незалежним для суду мало. Важливо, щоб було за зовнішніми проявами видно, що він незалежний. А ось такі заходи, як мітинги, пікети та громадські активісти у суді створюють враження, що на суд можна тиснути, а це вже неправильно і це порушує права іншої сторони, якими б вони не були. Якщо ще не було рішення, немає вироку, які б мали законну силу, людина — не винна. Кожен повинен розуміти, що не сьогодні-завтра така ситуація може торкнутися особисто його і тоді гостро відчуватиметься, що значить презумпція невинуватості: чи тебе відразу громадські активісти, ще до постановлення вироку, назвуть «злочинець», чи, все-таки, тільки тоді, коли суд встановить, що винен, постановить вирок, який залишиться після апеляції в силі.

— У змінах до Конституції є пункт про адвокатуру. Там є такі норми, які встановлюють монополію адвокатури. Як ви вважаєте, чи правильно вводити ці норми в дію або потрібно якось дати людям можливість самим захищатися?

— Цікаве питання. Тут можна взяти переклад висновок Венеціанської комісії, викладенний щодо змін до Конституції України. Венеціанська комісія теж говорить про адвокатуру. І тут немає  такого словосполучення, як «монополія адвокатури», але суть справді така, оскільки за законом, яким передбачені попередні зміни до Конституції, юридичну допомогу повинні надавати тільки професійні юристи.  Венеціанська комісія звернула на це увагу. Вони вважають, що це можна трактувати так: що представництвом в суді з боку захисту може бути виключно адвокат. Це положення може призвести до дуже серйозних наслідків, оскільки заперечує  будь-яку можливість представництва у суді у будь-якому виді спору особи, яка не є адвокатом.

— Тобто, навіть сама особа не може представляти свої інтереси?

— Фактично представником не може бути ніхто, крім адвоката. Хоча Венеціанська комісія і не відкидає ідею, що в якісь категорії справ можна допускати і інших осіб. Наприклад, трудові спори, або якісь інші  незначні  судові провадження, кримінальні проступки.

Адже поняття «проступок» є у Кримінальному Кодексі. Новий Кримінальний процесуальний кодекс України поділяє кримінальне правопорушення на злочин та кримінальний проступок. Втім, Кримінальний кодекс України досі не передбачає і не дає визначення такого виду кримінального правопорушення, як проступок.У змінах до змін до  Конституції врахували цю обставину, і вказали, що можуть і інші особи представляти інтереси в трудових і інших незначних проступках.

—  Тобто до змін в Конституцію внесли зміни?

— Так. З огляду на рекомендації Венеціанської комісії. Тобто, там «монополія», як ви це називаєте, може і є. Але, в принципі, допускається, що в якихось незначних для особи, наприклад, трудових спорах, його інтереси може представляти хтось інший, крім адвоката.

Законодавець хоче захистити право громадянина бути представленим кваліфікованим юристом. Судова практика свідчить про те, що ті особи, які надають  правову допомогу не завжди кваліфіковані,  спрямовують захист сторони не тим шляхом, який би рекомендував кваліфікований юрист. Тому, дуже важливе значення має той факт чи кваліфікований захисник особи, чи ні.

Я відверто скажу: не завжди і адвокати можуть надати кваліфіковану допомогу. Бувають і такі рідкісні винятки. Тут питання кваліфікації адвокатів та їх відповідальності за ті, послуги, які вони надають. Але той факт, що особа є адвокатом і, що вона має відповідну освіту — це вже гарантія надання кваліфікованої допомоги.  Тому, я би  категорично не відкидав би ідею  так званої  «монополії».

Для людей в Україні — ця проблема не стільки доступу до кваліфікованої допомоги і використання адвокатів для представлення своїх інтересів, а  питання більше пов'язане з матеріальним становищем. За послуги професіонала потрібно заплатити.  Але для цього у законі передбачена безоплатна допомога.

Бувають випадки, коли людина не має матеріальної можливості знайти для себе захисника, але є спеціальний  закон і створені відповідні агентства, які надають допомогу у випадках, коли людина не може заплатити. Тобто тут є гарантія прав громадянина. Ми як судді за те, щоб інтереси у суді представляв  професіонал відповідно до закону. Суддям простіше працювати, коли документи оформляються правильно на високому професійному рівні, і інтереси представляються якісно, і висловлюється позиція лінії захисту відповідно до закону.

Беседовала Александра Вязникова, специально для «Преступности.НЕТ»

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code