На підтанцьовках. Чиї інтереси лобіює Льовочкін у французькій пресі

Перегляди: 265

Поки постмайданне товариство святкує перемогу Джамали на Євробаченні, а разом з нею — здатність України бути суб”єктом світової сцени, опоненти з “єдиної опозиційної партії, яку було обрано в український парламент” просувають у західних медіа протилежні політичні цілі

Сергій Льовочкін — колишній керівник адміністрації президента Януковича та співкерівник фракції  Опозиційного блоку в Верховній Раді — відкрив блог на французькій версії Huffington Post. Перший текст, що з”явився два дні тому, має назву «За підтримки Франції та Німеччини, Україна мусить, в ім”я миру, виконати Мінські угоди — 2”.Принципи реєстрації на цьому сайті доволі прості. Кандидату в блогери треба надіслати до редакції фото, резюме та мотиваційний лист з поясненням, чому і про що маєш бажання та підстави писати. Хоч інтернет-газета винаймає декілька журналістів, саме блоги забезпечують її репутацію своєрідного вільного мікрофона, такої собі плюралістичної платформи з прицілом на максимальну популярність.

Отже, український політик, власник шикарної вілли в Сен Жан Кап Ферра на Лазурному узберіжжі Франції, про яку писали як українські, так і французькі медіа, знайшов можливість випробувати свій комунікаційний талант французькою. Сказати б, нічого дивного. Колишня Партія регіонів, що переродилася в Опозиційний блок, використовує кожну нагоду, аби наблизити та здійснити реванш. Зрозуміло, що Франція, як учасник нормандського переговірного процесу та депозитарій потужного прокремлівського лоббі, виглядає ласим комунікативним майданчиком для осіб з найближчого кола Януковича.

Вельми оптимістично, Сергій Льовочкін повідомляє, що “найближчі тижні дарують справжнє вікно можливостей, щоб покласти край конлфікту” на українському Сході. На його думку, закінчити війну за якісь півтора місяці — легше легкого. Бракує виключно політичної волі з боку української влади. Інші передумови, дає зрозуміти народний обранець, давно вже ідеально склалися в сприятливий пазл. Питання лише — для кого. І якщо Льовочкін так наполегливо, чужою мовою, агітує за невигідні для України Мінські угоди-2, зовсім не складно зрозуміти, на чий млин лиє воду і він, і співкерована ним політична сила.

Підтвердження реальних орієнтирів та цілей Оппоблоку знаходимо у фрагменті тексту, де автор розповідає про голосування в нижній палаті парламенту Франції, організоване одним з очільників прокремлівського лоббі, депутатом Тьєрі Маріані. “Минулого тижня, — пише Льовочкін, — голосування без зобов'язуючих наслідків у Національній Асамблеї продемонструвало критичну важливість нинішнього моменту в пошуках миру. Під час голосування 27 квітня в залі засідань бракувало кворуму. Але голоси більшості депутатів, присутніх на обговоренні зняття санкцій, вказує, що невдовзі друзям України урветься з нами терпець. Щоб досягти миру, нам потрібні друзі, а також — потужна політична воля в середині самої держави”.

Спочатку про друзів. Ті, хто підтримав резолюцію Маріані за сняття санкцій, не просто не є прихильними до України, а з точністю до навпаки: йдеться або про відвертих лобістів Кремля, або про тих, хто ставить перспективу заробляти гроші вище будь-яких моральних цінностей та стандартів міжнародного права. Маріані та його команда — це група політиків, заборонених до в”їзду в Україну через скандальну поїздку до Криму минулого літа. Саме Маріані, в обхід санкцій, привозив до Парижа та Страсбурга забороненого до в”їзду на територію ЄС Сергєя Наришкіна, користуючись можливостями Ради Європи. Саме він знову сподівається звозити французьких політиків до Криму наступного літа, попри невідповідність проекту офіційній позиції Франції. До речі, саме Тьєррі Маріані був свідком на весіллі ще одного друга партії Регіонів та Оппоблоку — Омара Арфуша, про що написала два роки тому паризька преса. Усіх цих “друзів” зовсім не України закликає не дратувати новоспечений блогер.

Далі — про пошук миру. Львочкін пропонує своїм франкомовним читачам повірити, ніби мир на Сході залежить виключно від політичної волі Києва, якої “бракує”. Ніби й нема ніякої російської зброї, російської агресії, російських найманців та інтересів на Донбасі. В унісон з московською дипломатією та її активними помічниками в Парижі, Льовочкін  не просто проштовхує концепт Мінських домовленостей — 2, які формально не передбачають за Росією жодної прямої відповідальності, але й робить це в аналогічній з ними манері: методом тиску лише на Україну, уникаючи навіть косметичної критики на адресу Москви.

Як для одного з очільників Опоблоку — нічого дивного. Молодший партнер з Києва підхоплює лобістську технологію старших товаришів з Росії та Франції. Якби не деталь: Льовочкін — все-таки депутат українського, а не російського парламенту. Такими дрібницями наш блогер, звичайно, не переймається : поки війну не названо війною, ворога також не визначено ворогом. Тому партнерство з ним — ніби й не злочин. Принаймні, на суто юридичному рівні.

Інтригує заставка, яку колишній голова адміністрації Януковича обрав для свого дебюту во французькій пресі. На ній Крим розфарбовано коричневим кольором, Донецьку та Луганську область — червоним, Харківську — чомусь блакитним, а Одеську, Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську та Запорізьку — жовтим. Решта України — біла як сніг, без номінації обласних центрів. Що б це все означало? Розшифровки до ілюстрації Льовочкін не пропонує. Чи не йдеться часом про перспективи нових захоплень, що відкриває Москві втілення Мінських домовленостей без повного виведення з Донбасу російських військ та техніки?

Джерело: Тиждень

 

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code