Перша мандрівка з Донецька на вільну землю

Перегляди: 494

Мешканка Донецька Катерина Солонченко (ім'я та прізвище змінені) вперше за півтора роки з початку АТО виїхала за межі окупованої території на «велику землю»

Раніше вона не могла цього зробити: отримати перепустку було складно. Як тільки вдалось її отримати, Катерина відправилась в один з курортів Львівської області підлікувати здоров'я, а потім у столицю — провідати дітей.

Катерина поділилась з кореспондентом Insider найсильнішими враженнями про те, чим відрізняється життя на окупованій та вільній частинах Україні.

На «кордоні»

Виїхати з Донецька можна кількома напрямками, перетинаючи по кілька блокпостів терористів та українських військових. Один з напрямків, з яким є залізничне сполучення — це Волноваха. Саме через цей блокпост перебираються люди, що хочуть потрапити до Маріуполя або до Києва чи Львова. Біда в тому, що перетнути межі «кордону» окупованої території можна тільки на автомобілі. Тут чомусь немає автобусів, як на інших блокпостах, які б перевозили людей до вокзалу Волновахи. Отже, ті, хто хочуть виїхати з Донецька, змушені проситись до водіїв, щоб ті взяли їх до себе в машину. Та сама ситуація і з тими, хто хоче приїхати в Донецьк.

«Якби був автобус, який перевозив через блокпост людей, що їдуть на потяг або по покупки, це дуже сильно полегшило наше життя. Раніше, кажуть, був такий автобус, а зараз його чомусь немає. Відчуваєш себе жебраком, який проситься, аби його взяли в машину. Гидотне відчуття. До того ж багато людей їде на потяг або з потяга — відповідно, з сумками. До вокзалі від „кордону“ їхати ще більше 10 км. Це вже я не кажу про те, що є загроза не встигнути на потяг, адже перетин блокпостів — то така лотерея, яка незрозуміло наскільки затягнеться. Тому багато людей змушені їхати з ночівлею до Волновахи, якщо потяг відправляється рано; і спати або на вокзалах, або, якщо пощастить, у знайомих чи на зйомній хаті» — розповіла Катерина.

Асортимент, від якого паморочиться в голові

На окупованій терористами частині Донеччини вже давно практично нема привозної української продукції — тільки та, що виробляється на місці. На поличках магазинів стоїть переважно російська, а інколи трапляється білоруська. Та і сам асортимент в магазинах, м'яко кажучи, обмежений. Ще пару місяців тому були великі проблеми з молочними продуктами і м'ясом — за ними вишуковувались черги в кілька десятків метрів, як в «старі добрі 90-ті». Зараз цю «прогалину» забили продуктами з Росії — в основному з Орла, Воронєжа, Краснодара.

Одним із найперших її вражень при потраплянні на «нормальну» землю було різноманітня продукції, якою заставлені полички магазинів. «Заходиш в м'ясний чи сирний відділ і голова йде обертом від видів ковбас, сосисок, сардельок чи сирів. Ми вже відвикли від такого асортименту. На жаль», — говорить Катерина."Живучи в Донецьку зараз, можна відчути себе в 90-х: порожні магазини та черги по продуктами. От, щоправда, «блат» зараз дістати трохи легше — якщо в тебе є перепустка, можна виїхати з Донецька і купити все, що тобі треба", — ділиться враженнями мешканка Донецька.

«Дожились, на пенсії я маю їсти несмачну картоплю з Астрахані. В страшному сні таке б не наснилось. Все життя їли свою прекрасну картоплю — з Черкас, Полтави, Сум. Яка може бути Астрахань?Жах...», — додала жінка.

Смак українських продуктів

Окрім обмеженості асортименту, є ще одна біда — смак продукції. Російська продукція поганої якості і несмачна.

«Преше, що хотілось зробити, перетнувши кордон — попити українського молока і з'їсти сиру. Вибачте, але російські продукти  — то просто г**но. Спробувавши пожити на російських продуктах, починаєш по-справжньому розуміти, наскільки смачні українські», — ділиться враженнями від проживання в окупації Катерина.

За її словами, найбільша біда з м'ясною продукцією і побутовою хімією. « Таке відчуття, що на Донбас скидають весь непотріб: м'ясні вироби неможливо їсти. Я не перебільшую. Вони дуже дивної структури і смаку — м'ясо там навіть поруч не лежало. А українські ковбаси дуже смачні, і шинка, і сосиски — все-все», — говорить донеччанка.

Що стосується побутової хімії, то, за словами Катерини, таке відчуття, що російський порошок — то ароматизована сода, а мило — зафарбоване господарче, що тхне незрозуміло чим.

«От довелось купувати 6 кг порошку тут,повезу з собою. А що робити — російським взагалі неможливо прати, „бодяжать“ його незрозуміло з чого», — скаржиться Катерина.

Люди на вільній землі добріші та світліші

Ще одне з сильних вражень — спокій в містах і посмішки на обличчях людей.

«Строкатий одяг, безтурботні розмови, кава на кожному кроці, лавочки з молоддю — вражають ці  всі ознаки мирного життя. Ніби потрапляєш в інший світ. Якщо проводити паралелі з Радянським союзом, то як закордон. Життя на вільній землі світле і спокійне. Це відчувається навіть в повітрі. В Донецьку людей мало, вони хмурі, злі, темні та непривітні. Але й то зрозуміло — звідки братись радості там, де в будь-який момент почнуть стріляти. Тому більшість просто не виходить з дому. А якщо і виходить, то по продукти або провідати рідних», — із зітханням розповіла Катерина.

Ціни, які дозволяють жити

«Побачивши ціну на лимони — 36 грн — я ледве не розплакалась. У нас кілограм коштує близько ста гривень, а один лимон виходить біля 20 грн», — говорить мешканка Донецька.

Для прикладу, картопля на окупованій Донеччині коштує 15 грн, фарш — 140 грн, курятина — близько 100 грн, цукор — 25 грн.За її словами, українські ціни на продукти здатні похитнути і без того вже нестійку психіку мешканців окупованої землі. Виявляється, на вільній території України все дуже дешево. «Дивишся на ціни і розумієш, що життя тут і там — небо і земля. Не хочеться переплачувати незрозуміло за що, але виходу поки нема», — із зітханням говорить донеччанка.

Жодного разу за місяць перебування в Західній Україні Катерина не відчула навіть прояву поганого ставлення до неї, як до мешканки Донецька. Навпаки — хто дізнавався, відразу висловлював співчуття і розпитував про умови життя, а дехто навіть жалів зі сльозами на очах.

«Ми вже забули, як шумить місто»

«Я не вперше в Західній Україні. До війни була неодноразово — і в Карпатах, і на Львівщині, і на Франківщині. Але, думаю, війна все ж, матері дітей втратили, жінки — чоловіків. Люди, зрозуміло, можуть озлобитись. Але нічого подібного не сталось. Всі, з ким я спілкувалась, були уважні і ввічливі. Ніхто і поганого слова не казав про людей з Донбасу. Ніякої реакції на російську мову також не було», — розповіла Катерина.

В Донецьку вже давно існує комендантська година. На вулицях і вдень мало людей,машин, транспорту, а після 21.00 місто взагалі «вимирає», — каже Катерина.

«Вражає скільки багато в містах життя: сотні машин на дорогах, тисячи людей на вулицях — дуже незвично. Ми вже забули, як шумить місто. У нас переважно тиша і порожнеча»

Джерело: INSIDER

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code