Приборкання радіації. Ні грошей, ні сховищ?

Перегляди: 401

В державному Фонді поводження з радіоактивними відходами накопичено майже 4 мільярди гривень. За ці кошти в зоні Чорнобильської АЕС планували збудувати комплекс «Вектор» для надійного захоронення різних видів радіоактивних відходів. Він мав складатись з декількох об’єктів, які б використовувались в залежності від терміну зберігання радіоактивних відходів

В дійсності ж сховища не будують. Там вводять в експлуатацію лише ті об’єкти, фінансування яких здійснюється коштом міжнародних донорів в межах програми виведення Чорнобильської АЕС з експлуатації.

Логічно постає питання: куди ж зникли майже 4 мільярди гривень, накопичені протягом останніх 6-ти років в державному Фонді поводження з радіоактивними відходами? Гроші безслідно розчинилися в «чорних» дірах державної скарбниці і майже нічого не пішло на вирішення проблем з радіоактивними відходами в Чорнобильській зоні. Схоже і на те, що для деяких фінансово-промислових угруповань держава стала «годівницею» для розвитку їхнього бізнесу.

Наповнення Фонду повинно здійснюватися за рахунок екологічного податку на виробників радіоактивних відходів – атомних електростанцій, медичних закладів, науково-дослідних інститутів. За ці кошти мали б споруджуватися сховища для зберігання радіоактивних відходів – для надійного захисту навколишнього середовища та людей від смертоносного випромінювання.

В дійсності ж більшість надходжень до Фонду забезпечує НАЕК «Енергоатом». За даними президента «Енергоатома» Юрія Недашковського, починаючи з 2009-го року, компанія спрямовує в Фонд по 600-700 мільйонів гривень щороку.

Згідно з нормативними документами, ці гроші мали б піти на вирішення проблем, пов’язаних із зберіганням осклованих високоактивних радіаційних відходів, отриманих після переробки в Росії вивезеного туди відпрацьованого ядерного палива з наших АЕС. Для їх зберігання в складі комплексу «Вектор» корпорація «Українське державне об’єднання «Радон» планувала збудувати декілька сховищ.

Структурні підрозділи «Радону» по всій Україні збирають, транспортують, кондиціонують та доправляють радіоактивні відходи так званого «неядерного» циклу в сховища «Вектора» на тимчасове зберігання – до того часу, як в Україні збудують сховище в геологічних формаціях глибоко під землею для їх довічного захоронення. Така споруда дуже дорога – її вартість вимірюється мільярдами доларів, тому, схоже, в Україні підземне сховище з’явиться не скоро. До вирішення цієї проблеми влада навіть не приступала, тому це ляже на плечі майбутніх поколінь.

Генеральний директор корпорації «Радон» Валентин Мельниченко в коментарях «Главкому» повідомив, що на будівництво сховищ комплексу «Вектор» з вищезгаданого Фонду перераховано лише 250 мільйонів гривень. Звісно, що за таких умов спорудження всіх об’єктів катастрофічно відстає від запланованих строків, адже бюджетні асигнування практично не доходять до структур, відповідальних за безпечне поводження з радіоактивними відходами.

«Раніше ми підпорядковувалися Міністерству з надзвичайних ситуацій, а тепер – Міністерству екології та природних ресурсів. Але вони не розпоряджаються коштами Фонду поводження з радіоактивними відходами. Цими грошима на свій розсуд розпоряджається Мінфін. Якщо наш Фонд нарешті запрацює, ми збудуємо ще декілька сховищ», — впевнений Мельниченко.

Відповідно до Закону «Про поводження з радіоактивними відходами», головним розпорядником коштів Фонду є Державне агентство з управління зоною відчуження, діяльність якого координується урядом через міністра екології та природних ресурсів. Але гроші минають цю структуру.

Після Чорнобильської катастрофи в зоні накопичилося понад 2 мільйони тонн заражених радіацією конструкцій – вони й досі зберігаються в тимчасових могильниках, які, м’яко кажучи, не відповідають стандартам із радіаційної безпеки.

Радіонукліди вільно потрапляють назовні, загрожуючи отруїти життя людей у сусідніх населених пунктах. Ці небезпечні осередки радіоактивності розташовані у верхній частині Дніпра, створюючи загрозу для інших регіонів України, адже воду з Дніпра п’є майже 80% населення України.

Така недбалість серйозно насторожує, адже, схоже, що на владному Олімпі навіть не здогадуються, що Україна ставить світовові антирекорди за обсягами цього небезпечного «скарбу».

Радіоактивні відходи – 4 місце у світі

За обсягами накопичених радіоактивних відходів Україна посідає четверте місце у світі. Ці небезпечні накопичення розпочалися з виконання військових програм колишнього СРСР. Крім того, промислові підприємства, медичні, науково-дослідні та інші установи без належної переробки ховали відпрацьовані прилади іонізуючого випромінювання в тимчасових сховищах, де не було належної системи захисту довкілля.

В сховищах спеціалізованих комбінатів корпорації «Радон», розташованих у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Львові без сортування та переробки досить довго зберігається понад 260 тисяч джерел іонізуючого випромінювання та інші високоактивні радіоізотопні джерела, що відпрацювали свій строк.

Цю проблему нарешті вирішили коштом міжнародних донорів – корпорація «Радон» в складі комплексу «Вектор» збудувала перше Централізоване сховище відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання (за кошти Великобританії та Єврокомісії). В першому кварталі 2016 року туди почнуть приймати відпрацьовані джерела на зберігання строком на 50 років. Сховище розраховане на зберігання 500 тис приладів з іонізуючим випромінюванням, що з лихвою покриє потреби України.

Але потребує особливої уваги той факт, що після аварії на Чорнобильській АЕС у зоні забруднення утворилося понад 800 тимчасових звалищ, в яких зариті мільйони тонн опроміненого металобрухту — покинуті автомобілі, крани, баржі та інша техніка. Такі сховища діють на людину як бомба уповільненої дії, тому радіаційне сміття потребує перезахоронення.

Створювати цілісну систему поводження з радіоактивними відходами всіх типів і категорій влада пообіцяла протягом найближчих 50 років. Такий строк визначено «Стратегією поводження з радіоактивними відходами в Україні», ухваленою Кабміном у 2009 році.

Цей документ повністю відповідає вимогам європейського законодавства, а також рекомендаціям міжнародних організацій МАГАТЕ та Євроатому. Але реалізація проектів з переробки та захоронення цих відходів на десятки років відстає від намічених строків.

На вирішення викладених у Стратегії проблем потрібно близько 36 млрд грн (на 2009 р.). Фінансові ін’єкції планували здійснювати за рахунок коштів вищезгаданого Фонду поводження з РАВ. Наповнювати фонд зобов’язали виробників цих відходів. Але на приборкання радіації кошти Фонду майже не надходять.

Проекти комплексу «Вектор» — під запитанням

Щоб мінімізувати екологічну небезпеку, пов’язану з радіоактивним забрудненням величезної території після аварії на ЧАЕС, в 1998 році в зоні розпочали будівництво комплексу «Вектор».

З будівництвом першої черги цього комплексу проблем не було, адже об’єкт фінансували коштом Європейської Комісії. Збудували величезну бетонну споруду, розраховану на зберігання 55 тисяч кубометрів для захоронення коротко існуючих низько та середньо активних відходів, які надходять з ЧАЕС.

А от будівництво другої черги «Вектора» — під великим запитанням. Його планують збудувати для захоронення вище згаданих осклованих високоактивних відходів, які, за словами Валентина Мельниченка, будуть повертатися з Росії після переробки відпрацьованого ядерного палива українських АЕС.

Розроблений в корпорації «Радон» проект вартістю 400 мільйонів гривень в грудні 2015 року подано на узгодження до Держбудекспертизи – до кінця січня очікується схвальне рішення, після чого «Радон» планує почати будівництво.

«Якщо проект пройде експертизу, то, за умов нормального фінансування, сховище можна збудувати за 2 роки. Туди надходитимуть оскловані вискокоактивні відходи після переробки в Росії відпрацьованого палива з реакторів ВВЕР-440 (з Рівненської АЕС – «Главком»)», — каже Мельниченко.

Кошти на спорудження сховища обіцяють виділити з вищезгаданого Фонду до 30-ї річниці Чорнобильської аварії. Але експерти в цьому сумніваються. Доречно нагадати, що назад в Україну планували повернути оскловані високоактивні відходи, але без цінних матеріалів (урану, плутонію тощо), що містилися у вивезеному в Росію відпрацьованого палива з Рівненської АЕС.

Відповідальним за будівництво цього сховища виступає Міністерство екології та природних ресурсів, але там вперто приховують цю проблему від громадськості. Спрямований понад 2 місяці тому запит «Главкому» й досі залишається без відповіді.

Крім того, в складі комплексу «Вектор» планують збудувати ще одне сховище — для прийому з Росії осклованих високоактивних відходів після переробки вивезеного туди відпрацьованого ядерного палива з реакторів типу ВВЕР-1000. Але ж Росія взагалі не володіє такою технологією, а може переробляти лише відпрацьоване паливо реакторів ВВЕР-440 – два таких реактори встановлені лише на Рівненській АЕС.

Цілком логічно постає запитання: навіщо «Енергоатом» щороку перераховує у вищезгаданий Фонд такі величезні суми, якщо немає сенсу будувати сховища для не існуючих відходів?

Навіщо «заморозили» сховище з Holtec?

Вже понад 20 років Україна відправляє до Росії на зберігання та переробку відпрацьоване ядерне паливо не лише реакторів ВВЕР-440, а й реакторів типу ВВЕР-1000 (крім Запорізької АЕС), платить за це щороку майже $200 мільйонів. Але ж Росія навіть не почала будівництво заводу з переробки, то про яке повернення високоактивних відходів може йти мова, якщо їх взагалі не існує?

Вивезене компанією «Енергоатом» паливо зберігається в російських сухих сховищах, хоча з таким же успіхом його можна було б не вивозити до Росії, а зберігати у власному – широко розрекламованому Централізованому «сухому» сховищі відпрацьованого ядерного палива(ЦССВЯП), збудувати яке вже понад 10 років обіцяють спільно з американською Holtec – подібне до того, яке з 2001 року успішно введене в експлуатацію на Запорізькій АЕС.

На ЗАЕС побудували сховище «сухого» типу за технологією американської компанії DE&S, — сховище довело свою екологічну безпеку, а ЗАЕС щороку заощаджує на вивезенні палива понад $100 млн.

Ще 2005-го року «Енергоатом» підписав контракт з Holtec на будівництво централізованого «сухого» сховища в зоні ЧАЕС, але «віз і нині там». Цілком очевидно, що проект «заморозили» для того, щоб протягом цих 10 років за вивезене в Росію ВЯП компанія «Енергоатом» заплатила «Росатому» $2 мільярди! Експерти в енергетиці стверджують, що за цю медвежу послугу комусь добре заплатили.

Тепер вже не знайдеш тих крайніх, які забезпечили Україні такі необґрунтовані витрати. До речі, після минулорічного переведення розрахунків з рублів на долари між «Енергоатомом» та «Росатомом», вартість послуг за вивезене на зберігання в Росію ВЯП зросла ще на 50%.

«Раніше контракт був зафіксований в рублях – 40 тисяч рублів за 1 тонну вивезеного ВЯП, а зараз це коштує понад $930. Плюс 50% (до попередньої вартості послуг – «Главком»)», — повідомив «Главкому» голова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) Дмитро Вовк.

Він також категорично проти планів «Енергоатому» взяти кредит на $250 млн у американських фінансових установ. «Проект будівництва ЦССВЯП можна профінансувати за рахунок тарифу. Залучати кредит і при цьому не включати проект в інвестиційну програму – це нонсенс», — каже Дмитро Вовк. В нього є багато запитань, чому так різко зросла вартість проекту.

Дійсно, вартість проекту з Holtec зросла вдвічі з моменту підписання контракту (зі 127 млн євро до $300 млн). «Як тільки ми уточнимо цінові показники і матимемо комфорт з цього питання, ми одразу ж включимо проект до інвестиційної програми («Енергоатома» — Главком). Є структура тарифу, є планова інвестиційна програма, але якщо ти робиш щось поза нею, то логічне питання – як так?» — каже голова НКРЕКП.

Відсутність розуміння між Регулятором та «Енергоатомом» гальмує реалізацію стратегічно важливого проекту, тому Україна продовжує вивозити на зберігання до Росії відпрацьоване ядерне паливо зі своїх АЕС. «Росатом» нарощує прибутки за зберігання та надуману переробку вивезеного з України відпрацьованого палива.

Без відповіді залишається запитання: з якою метою «Енергоатом» наповнює Фонд поводження з надуманими радіоактивними відходами і куди зникають накопичені кошти? Це повинні з`ясувати правоохоронні органи.

Відповідно до Стратегії поводження з радіоактивними відходами, найпотужнішими виробниками поточних ядерних відходів вважаються атомні електростанції — 95% поточного утворення в країні.

Відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» відпрацьоване ядерне паливо (ВЯП) не належить до відходів. Це цінна сировина для виробництва ядерного палива для реакторів майбутніх поколінь, адже в ньому вироблено всього лише 3—5% ізотопів. Тому паливо, вилучене з реактора (і непридатне для подальшого використання в реакторі даного типу), росіяни назвали опроміненим ядерним паливом. Об’єднана Конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами зобов’язує: кінцева відповідальність за безпечне поводження з відходами повністю покладається на ту державу, в якій вони утворюються в процесі роботи реактора.

Переробка високоактивного відпрацьованого палива з вилученням урану і плутонію дасть можливість у майбутньому повторно використати їх для виготовлення ядерного палива для реакторів на швидких нейтронах, а отримані відходи підлягають захороненню. Масштабне будівництво реакторів на швидких нейтронах планується розпочати в середині цього століття. Тому має сенс розглядати довгострокове зберігання ВЯП — терміном на 50, а краще на 100 років. Останніми роками багато країн віддають перевагу «сухому» зберіганню ВЯП у спеціальних контейнерах, адже в цих умовах знижується можливість аварій. За умов «сухого» зберігання не потрібні системи охолодження, які можуть вийти з ладу. Дедалі більше країн схиляються до «відкладеного вирішення» питань поводження з ВЯП. Україна теж орієнтується на «відкладене вирішення», аналогічне практиці більшості країн, які використовують ядерні технології. Чинна з 2006 року «Енергетична стратегія України до 2030 року» передбачає спорудження в Україні централізованого сховища «сухого» типу для відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР-1000.

Джерело: Главком

 

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code