Про заразу банкрутства України

Перегляди: 262

Щоб розробити необхідний план дій, треба адекватно оцінити ситуацію, з'ясувати причини падіння, оцінити можливості, які у нас є чи з'являться в процесі розвитку

На жаль, до цього не вдаються відповідальні особи уряду України.

Вони не називають ні витоків сьогоднішньої деградації, ні потуги, що виведе національне господарство зі стану розвалу і депресії.

Саме через це ми чули, починаючи з травня 2015 року, і продовжуємо чути розрізнені, не надто обґрунтовані заяви високопосадовців про закінчення кризи і досягнення дна економічного провалля.

Офіційні особи, очевидно, вважають, що варто силою задушити девальвацію валютного курсу гривні і дещо сповільнити інфляцію цін, як розпочнеться зростання виробництва.

Оскільки негативна динаміка цих фінансових параметрів почала сповільнюватися, то високопосадовці наввипередки оголошують про закінчення «кінця світу».

Ще вони доводять, що збільшення обсягів ВВП України у третьому кварталі проти другого кварталу 2015 року свідчить про початок зростання. Проте вони не можуть не знати, що такі порівняння некоректні: достовірні лише порівняння з таким же періодом попереднього року.

Для виходу з кризи треба більше виробляти продукції і перемагати в конкуренції на ринках, а не просто наказати отримати певні фінансові показники.

Фінансова стабільність сама по собі не приводить до зростання виробництва. Це необхідна умова, але недостатня. Ми можемо досягти дна, як нас запевняють зацікавлені урядовці, і залишатися на цьому дні, не піднімаючись вгору.

Може, чиновники сподіваються на приватний сектор, який сам створює силу економічного росту. Проте одночасно розчавлювати приватне підприємництво і чекати від нього подвигів — це самообман і навіть мазохізм.

Та й самої фінансово-цінової стабільності ще не досягнуто. Стрибки цін і тарифів на газ, електрику, опалення у п'ять-сім разів — це не стабільність.

Навпаки, перебіг кризи у 2015 році переконує в іншому: криза має глибинну природу, на жаль, потребує певного тривалого часу і не може бути подолана поверхневими технічними чи організаційними дозволами або заборонами.

Вона спричинена відставанням від конкурентного світу в інституційному сенсі, у структурі економіки, бо перевантажена сировинними виробництвами.

Услід за підприємствами до банкрутства підійшли фінансові установи. Вони, як і підприємства традиційних галузей, вичерпали життєвий цикл, є деградованими і далі не можуть накопичувати і реструктуризувати національні капітали. Без цього виконувати свої функції і вирішувати проблеми кризи банки не зможуть.

Така послідовність поширення зарази банкрутства — від підприємств до банків і захоплення всієї їх маси — показує системний характер кризи і неможливість її подолання санаційними процедурами в окремому секторі або в окремих банках.

Стара економіка нерозривно пов'язана із старою банківською інфраструктурою, і вони разом опинилися на дні. Разом вони мусять і виходити з «води».

Чи є збитковість підприємств шляхом до банкрутства

Уряд, на жаль, не помічає всеохоплюючої збитковості реального сектора економіки, як і збитковості фінансових установ. За даними Держстату, у 2014 році сума збитків підприємств національної економіки становила 854 млрд грн. Це у 2,5 разу перевищило суму прибутків усіх підприємств країни — 337 млрд грн.

У першому кварталі 2015 року — за наступні квартали статистична установа не спромоглася надрукувати розрахунки — сума збитків, 508 млрд грн, більш ніж учетверо перевищувала всі господарські прибутки — 123 млрд грн.

До кризи — у 2010—2012 роках — була протилежна картина: суми прибутків перевищували збитки відповідно у 1,38, 1,81 та 1,64 разу. А у 2013 році, на початку кризи, прибутки практично дорівнювали збиткам.

Як може економіка вийти з кризи і зростати за такої гігантської ескалації збитковості і зникнення прибутків? Не зрозуміло, як взагалі може існувати така величезна маса підприємств, які отримують мінусові результати?

Чому вони не втрачають права на отримання товарів та сировини і продовжують працювати, якщо у них купа боргових зобов'язань за старими рахунками?

Цікаво, що при вказаному перевищенні сум збитків над сумами прибутків відсоткова частка збиткових господарств у загальній їх кількості більш ніж удвічі менша за частку прибуткових. Пояснюється цей парадокс значним переважанням у збитковому секторі великих об'єктів, а у прибутковому — середніх і малих.

Збиткові підприємства у більшості або державні, а вони не визнаються банкрутами, або входять до олігархічних холдингів, що дозволяє збитковим виробництвам брати позики в афільованих банках.

Банкрутують чи поглинаються лише дрібні й середні підприємства приватного сектора. На їх місці виникають нові суб'єкти, і виробництво відновлюється. Однак їх частка — менше десятої частини усього виробництва.

Крім того, ціни на продукцію великих підприємств, що формуються монополістами та державними органами, систематично підвищуються, штучно виводячи компанії із зони збитковості. Дрібні ж підприємства працюють у конкурентному середовищі, поза протекціонізмом органів влади. Тут штучно уникнути збитків неможливо.

Показник прибутковості-збитковості — головний критерій, термометр економічного стану. Адже якщо праця приносить збитки, вона не має сенсу.

Проте такий висновок правдивий лише в умовах ринкового ціноутворення. В Україні ж реальні банкрути підтримуються на плаву шляхом підвищення цін на їх продукцію, а ті, що її купують, випадають з економічного обороту.

В умовах неринкового встановлення цін виявити, хто заслуговує на банкрутство через втрату прибутковості, а хто — ні, складно, і сама прибутковість не є критерієм.

Отже, про збитковість чи прибутковість виробництва можна говорити лише з немалою похибкою. За цим критерієм судити про окремі підприємства і навіть галузі можна лише з певним припущенням. Однак, коли обсяги збитків по всьому національному господарству зашкалюють, як у 2015 році, то про велику кризу капіталу можна говорити ствердно. Точніше — про велику кризу праці і капіталу.

Економіка, що не дає прибутків, не має ресурсів для подальшого розвитку. Тобто вона не виробляє потрібної ринкам продукції, функціонує збитково, не має накопичень і можливостей для подальшого розвитку.

«Не виробляє потрібної продукції» — значить, економіка застаріла, неспроможна конкурувати з іншими національними господарськими системами, витрати на її виробництво — вищі, ніж в інших країнах. Вона технологічно і структурно архаїчна.

Відбувається втрата ринків продажів чи ослаблення позицій на них. Якщо традиційні експерти очікують, що падіння експорту наших підприємств сировинних галузей спричинене лише зниженням світових цін на відповідну продукцію, то доведеться їх розчарувати: повернення до попереднього рівня цін не буде.

Більшість підприємств не реагує на свій кризовий стан. Це — інституційна хвороба національної господарської системи, яка не дозволяє вирішити проблеми окремих підприємств, переводячи їх вирішення на національний рівень. Тобто криза більшого числа підприємств поширюється на всю економіку.

Збереження ж неринкового статусу державних та олігархічних підприємств, викривлена система формування цін, що приховують їх неплатоспроможність, робить ці підприємства безвідповідальними за результати діяльності, такими, що не підлягають банкрутству, реорганізації, реконструкції й модернізації.

Ось деякі матеріальні вирази нашого структурно-технологічного відставання.

1. У машинобудуванні — потрібні автоматизована організація виробництва і конструювання моделей, роботизований монтаж, комп'ютерне управління, високоточне вироблення деталей без будь-яких металорізальних операцій.

2. У металургії і виробництві матеріалів — перехід до високоточного лиття, виробництво високоякісних спеціальних сталей і чавунів, усунення проміжних виробництв (мартенів, домен) та екологічно шкідливих операцій.

3. В енергетиці — перехід до відтворювальних джерел енергії, замкнутих енергетичних циклів на виробництвах, автономного «зеленого» опалення будинків, використання гібридних та електричних автомобілів, машин на біопаливі.

4. Розгортання електронної економіки — виробництво новітніх електронних і комп'ютерних приладів, мобільних систем комунікацій, виробництво комп'ютерних програм, операційних систем, надання онлайн інтернет-послуг, електронні торгівля, державне обслуговування, банкінг та платежі.

Це, звичайно, не вичерпний перелік, але і він показує, яка прірва пролягає між Україною і виробництвами в західних країнах.

Для подолання цього розриву і стрибка в майбутнє потрібна новітня банківська система, яка реалізує спеціальний фінансовий механізм подолання великої кризи: за якого банки будуть вибірково виводити з обороту підприємства-банкрути і перерозподіляти капітали на користь найперспективніших виробництв.

Стара банківська система повинна відійти в минуле разом із старою економікою.

Український банкопад не зупинити

Майже щотижня преса повідомляє про банкрутство чергового українського комерційного банку. Вчора банкрутів було 50, сьогодні — вже 59. До того ж, з'являються оцінки, що лише трьом-чотирьом банкам можна довіряти.

Це тим, які дофінансовуються з бюджету. Але чому тільки їм? Усі інші нехай валяться разом з їх вкладниками і підприємствами, які фінансуються з цих установ? І чому взагалі треба давати банкам державні кошти?

Сьогоднішній банкопад ніхто не може зупинити і не бажає цього робити. Хоча національний грошовий регулятор, коментуючи його, говорить, що відбувається позитивний процес «очищення» банківського сектора від «дахів» і «пралень».

Це не так. У банківському секторі за три квартали 2015 року отримано збитків, за різними джерелами, від 52 млрд грн до 100 млрд грн. А «дахи» і «пральні» заради збитків не працюють. Причини банкрутства банківських установ інші.

По-перше — майже чотирикратна девальвація валютного курсу гривні за 11 місяців. Ця девальвація є наслідком, головним чином, надлишкового емісійного грошового наповнення банківської системи, а також відпливу валюти за межі країни.

За девальвованої гривні зупинилося повернення банкам інвалютних позичок від внутрішніх боржників. Банки стали валютними, тобто реальними банкрутами.

По-друге — карколомний ріст збитковості реального сектора. Збиткові суб'єкти стали безнадійними боржниками банків, що розірвало і гривневі баланси останніх.

Як діють у цій ситуації уряд і грошовий регулятор?

1. Держава у 2015 році продовжує насичувати економіку зайвими грішми: або надаючи позички «Нафтогазу» — більше 30 млрд грн за дев'ять місяців 2015 року, або Фонду гарантування вкладів — 20 млрд грн, або коли регулятор викуповує держоблігації у комерційних фінансових установ — на 70 млрд грн.

2. Штучна емісія грошей впливає і на зростання надлишкової гривневої маси у банків і поза ними. Надлишок утворився і на казначейських рахунках уряду — до 50 млрд грн, що свідчить про невправність і непрозорість фінансового управління.

Ці зайві суми готові підірвати і ціни, і курс, тому влада затискає їх і не пускає в оборот або притримує їх для корупційних операцій.

Банківські надлишки, які центральний банк оцінював у вересні 55 млрд грн, він запропонував покласти на депозити в свою установу, підкріпивши ці пропозиції виплатою комерційним банкам по 20-27 відсотків річних. Це сховище грошей, яке не бере плату за зберігання, а навпаки — надає бонуси.

Відсотки за цими депозитами за рік перевищать 10 млрд грн, що теж штучне друкування грошей. До того ж, переорієнтація банків на пасивні депозитні вклади в НБУ приводить до їх декваліфікації і вилучення ресурсів з кредитного обороту.

3. НБУ почав знижувати рівень облікової процентної ставки з липня до жовтня з 30 до 22 пунктів. Проте при 50-51-процентній річній інфляції цін навіть 30-відсоткова облікова ставка є непрацюючою, ілюзорною.

4. Регулятор оголошує банкрутами установи, які не виконують вимоги щодо докапіталізації своїх статутних фондів — не здійснили додаткові інвестиції. Але звідки інвестиції? Зі збитків банків, чи зі збитків господарських підприємств?

До того ж сподіватися, що інвестиції будуть робити банки, які з початком кризи у 2014 році інтенсивно виводили свої активи за кордон, — марна справа.

5. Центральний банк у 2015 році почав скуповувати частину валюти на міжбанківському ринку. Завдяки цьому золото-валютні резерви регулятора зросли за три квартали на 1,4 млрд дол.

Наслідки: відбувається додаткове друкування гривні — за діючим курсом не менше 30 млрд грн, якими розрахувалися з продавцями валюти, і стримується досягнення ринкового курсу гривні — 18, 16 або навіть 14 грн за дол.

Отже, кроки, що нібито спрямовані проти банківського колапсу, банкопад не зупиняють. Самі банки втрачають функціональну спроможність: вони перестають бути реальними кредитними установами — санітарами економіки.

Як вихід зі стану колапсу Кабмін готує нову модель банківської системи. Мова йде про перехід до кількох великих держбанків, зобов'язання яких гарантує влада.

Кроки до цієї моделі вже робляться. Уряд з бюджету надає таким установам — Ощадбанку, Укрексімбанку, Укргазбанку — грошові поповнення до їх статутних фондів, вважаючи, що це законно і правильно, бо вони належать державі.

Суми різні: від 1-2 млрд грн до 20 млрд грн, як, наприклад, Ощадбанку. Вже з'явилася реклама про цей банк як найнадійніший для вкладів громадян.

Що можна сказати? Це модель, яка діяла в СРСР. Було чотири держбанки, баланси яких наповнювалися потоками з Держбанку СРСР. Він виконував функцію центробанку, і до нього гроші надходили з Ощадбанку СРСР. Кредити підприємствам видавалися за вказівками уряду та його підрозділів.

Так що — ми повертаємося до адміністративно-командної планової системи? У нас фінансування потребують тільки ті, що належать органам влади? Нам не потрібні комерційні банки, які б заохочували мільйони ініціативних людей до продуктивної праці? Існування тільки державних банків знищить острівці вільної економіки, а значить, структурно-технологічних перетворень не буде.

Банківський колапс, що розгортається, приведе до наступного циклу реального банкрутства великих підприємств, які поки що продовжують отримувати кредитну допомогу від державних банків та самого НБУ.

Тому у 2016 році потрібно очікувати подальшого зменшення виробництва і зупинки збиткових підприємств після повного припинення їх кредитування. Це при умові жорстких обмежень з боку регулятора. Якщо ж проінфляційне емісійне кредитування банківського сектора триватиме, то девальвація гривні та зростання цін розпочнуть новий виток, що похоронить нашу економіку.

Нова банківська система — це реформований Нацбанк з новими інструментами і жорстким регулюванням грошової емісії та системним резервуванням ресурсів, змінений склад комерційних банків, в тому числі усунення їх із складу олігархічних холдингів, реструктуризовані кредитні портфелі банків та прямі стимули фінансування ними найбільш ефективних господарських проектів.

Ціновий протекціонізм — дорога до збитковості та гіперінфляції

Коли я чую від чиновників про «економічно обґрунтовані» ціни і тарифи, які, за їх твердженням, формуються залежно від витрат у виробництві і норми прибутку, виникає питання: я опинився у дрімучій соціалістичній епосі, чи ці люди потрапили у теперішній час із запасом поглядів збанкрутілого радянського ладу?

Саме так встановлюються ціни і тарифи на газ, електроенергію, послуги ЖКГ, мобільного і стаціонарного зв'язку, об'єктів інфраструктури, державні послуги.

Ціни і тарифи у цих галузях затверджують бюрократичні установи — національні регулятори. Підприємства звертаються до них з проханнями підвищити тарифи, обґрунтовуючи їх зростанням собівартості виробництва, і завжди досягають свого.

Бувають ситуації, коли, наприклад, Антимонопольний комітет звертається до монопольних корпорацій з пропозицією чи проханням знизити тарифи, як це було недавно на ринку послуг мобільного зв'язку. У цій галузі прибутки ростуть за рахунок збільшення маси користувачів, без будь-яких капвкладень операторів.

У Євросоюзі через такий ріст надприбутків уже тричі за останні чотири роки тарифи на послуги мобільних операторів у наказовому порядку знизили загалом на 70-80%, а роумінг між країнами ЄС з 2016 року буде безкоштовним.

Проте в Україні «Київстар», МТС та інші корпорації думають інакше і нахабно тиснуть на державних регуляторів. Так, вони відмовили АМКУ і не знизили тарифи. Натомість «Київстар» одноосібно майже вдесятеро підняв тарифи на роумінг до країн Європи, а «незалежний» регулятор зв'язку ніби в рот води набрав.

Інша ситуація з цінами на газ і на житлово-комунальні послуги, коли уряд дав вказівку «незалежному» регулятору з енергетики і послуг ЖКГ підняти їх вище, ніж сподівалися монополісти з «Нафтогазу» і комунальних енергетичних компаній.

Це — не регулювання, це — сприяння монопольним зловживанням з боку Кабміну, що межує із злочинами і порушує Конституцію та закони України.

Чим шкодить економіці така протекціоністська система ціноутворення?

1. Діє мотивація підприємств до зростання витрат, тобто заохочується безгосподарність, виробництва доводяться до деградації.

Замість прагнення усіх виробництв до зниження витрат, що дає ринкова конкуренція і ціни попиту-пропозиції, у відповідних галузях економіки накручуються видатки, які лягають на плечі усього суспільства. Це не економіка, а контрекономіка, що поглиблює наш анахронізм.

2. Відбувається погіршення якості продукції, оскільки таке погіршення не викликає ні зниження цін, ні відмови споживачів від придбання таких товарів, як це відбувається в умовах ринкового ціноутворення і реальної конкуренції.

Якщо глянути на відповідні галузі, то можна побачити, що вони за роки незалежності не зробили жодного кроку вперед — ні сектор ЖКГ, ні енергетика, ні газова промисловість, ні залізниця, ні стаціонарний зв'язок. Вони залишаються совковими, навіть якщо перейшли у приватну власність.

3. Має місце збільшення витрат у підприємств — споживачів продукції, ціни на яку

встановлюються вказаним хибним методом, до рівня, що не дозволяє їм мати прибутки. Іншими словами, у галузях-споживачах вилучаються прибутки на користь виробництв, де ціни зростають пропорційно витратам.

Так, при шаленому зростанні збитків в економіці «Нафтогаз», ціни на газ якого адміністративно збільшені у сім разів, відзвітував про зменшення збитків у 2015 році порівняно з 2014 роком з 40 млрд грн до 4 млрд грн.

4. Біднішають сім'ї, зокрема, зростає частка поточних витрат у їх бюджетах та зменшується частка грошових накопичень і капітальних витрат сімей. В результаті в суспільстві скорочуються загальні ресурси для кредитів та інвестицій.

Більшість сімей після останніх драконівських підвищень цін і тарифів не тільки втратили можливості для заощаджень, а й почали вилучати гроші з депозитів та витрачати на поточні потреби раніше зароблені заощадження.

5. Подорожчання продукції у вказаних вище секторах приводить до зростання цін в інших галузях економіки. Це так звана інфляція витрат — постійно діюча інфляційна пружина. Таким чином ціни в економіці ростуть по колу.

Чинна система формування цін породжує подорожчання усього національного виробництва, скорочення господарських прибутків та інвестицій у немонопольних галузях і впливає на зростання загальної збитковості економіки.

Сьогодні, після адміністративного підвищення цін і тарифів на газ, енергетичні та житлово-комунальні послуги, підняли голову усі споживачі електроенергії, сподіваючись підвищити ціни на свої товари. Монополісти — «Укртелеком» та «Укрзалізниця» — вже заявили про подальше підвищення тарифів.

Зрозуміло, що у 2016 році інфляція цін розпочне новий виток.

Потрібно переходити до ринкової моделі ціноутворення, яка б виключала адміністративне сприяння монополістам, прив'язку цін до собівартості і запроваджувала рівні умови узгодження цін і тарифів між постачальниками та споживачами, в тому числі на адміністративних, монопольних і мережевих ринках.

Ситуативний прогноз: чи почнеться відродження у 2016 році

Уряд каже, що так. Однак 2% приросту ВВП у 2016 році, про які твердять прем'єр і міністри, не є свідченням зростання — така динаміка знаходиться у межах статистичних похибок. У цих умовах темпи, нижчі за 3%, не вважаються свідченням зростання. Проте і такі передбачення виглядають непереконливими.

Варто розглянути основні поточні важелі збільшення національного виробництва, тобто такі збудники його зростання, які не передбачають структурних змін економіки та інноваційно-технологічних вдосконалень, а є вираженням позитивного впливу поточних кон'юнктурних чинників динаміки виробництва.

Склад чинників еволюційного зростання українського виробництва у 2016 році порівняно з 2015 роком такий.

1. Досягнення стабільності цін внутрішнього ринку.

Однак адміністративне підвищення тарифів на газ, електроенергію та комунальні послуги, які підштовхуватимуть інфляцію витрат, а також підтримка рівня дефіциту бюджету на тому ж рівні, що і в 2015 році, не дозволяють зробити висновок про цінову стабільність. Як мінімум, споживчі ціни зростуть на 20%.

2. Досягнення стабільності цін на імпортні товари і послуги, стабільність валютного курсу гривні.

Зниження світових цін на нафту повинно позитивно впливати на світову інфляцію. Гарантувати ж стабільність валютного курсу гривні неможливо, коли не досягнуто профіциту платіжного балансу, зменшення зовнішнього державного боргу і платоспроможності банківських установ.

3. Збільшення реальних доходів громадян чи, як мінімум, їх збереження на нинішньому рівні. Єдиним способом вирішення цього завдання є недопущення інфляції, що, як було показано вище, є недосяжним у 2016 році.

4. Збільшення купівельних можливостей громадян внаслідок отримання

банківських кредитів. На жаль, банківський сектор не буде виведений з кризи, а тому не буде готовий до ретельних споживчих кредитних операцій.

5. Збільшення чисельності працюючих на підприємствах малого і середнього бізнесу. На жаль, чисельність дрібних підприємців зменшується. У найближчому майбутньому банкрутство у цьому секторі буде найвищим серед усіх груп підприємств, складених за їх розмірами.

6. Збільшення кредитування малого бізнесу.

Проте з аналізу стану банків зрозуміло, що вони не почнуть кредитувати господарський сектор. Дрібні ж підприємці залишаються на останньому місці у можливій черзі отримувачів комерційних позичок.

7. Зростання експорту товарів і послуг. Воно не може бути значним, оскільки підприємства поки що не піднялися до конкурентоспроможного світового рівня.

8. Стабільність світових цін на українські експортні товари і послуги.

На жаль, на світових ринках триває стійке зниження цін на сировинні товари — залізну руду, метал, мінеральні добрива, зерно, олію. У 2016 році зміна цього негативного тренду не очікується.

9. Приплив прямих іноземних інвестицій і надходження іноземних кредитів корпораціям. Приріст ПІІ буде відбуватися, зокрема, в АПК, нафто- і газовидобуванні, інфраструктурних системах. Іноземні кредити корпораціям не зростатимуть через високу державну валютну заборгованість і дефіцитність.

З цього аналізу видно, що несприятливими для відновлення мінімального зростання у 2016 році є всі внутрішні фактори — пункти 1-6. Серед зовнішніх — пункти 7-9 — деяке пожвавлення можуть внести кон'юнктурне зростання обсягів експорту і приріст ПІІ. Інші умови — негативні.

Вагомість зовнішніх чинників значно впала після 2013 року з падінням обсягів експорту і вилученням з України іноземного капіталу. У сукупності дія негативних чинників буде переважати. Ринки будуть неприязні до українських виробників, і негативна динаміка ВВП у 2016 році продовжиться, мінімум, на мінус 4-5%.

Чинна політична еліта, на жаль, не демонструє спроможності до глибинної трансформації економіки, необхідної для високої динаміки розвитку, та до використання поверхневих факторів виправлення теперішньої негативної ситуації.

Джерело: УП

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code