Програмний брак

Перегляди: 62

Ніколи не читав програми кандидатів у президенти. Не доходили руки, та й сенсу не було, адже на всіх попередніх виборах було зрозуміло, хто з претендентів менше зло, а обирати главу держави в межах іншої парадигми мені не доводилося. Скільки себе пам’ятаю, голосував не стільки за, скільки проти когось, тому емоційно-естетичний чинник завжди невблаганно домінував над семантичним. Хто менше зло на цих виборах, одразу й не скажеш, принаймні, однозначно, отже довелося вивчати матчастину

84405-1_large

Я не збираюся порівнювати програми Порошенка та Зеленського між собою, а обирати з них найкращу – й поготів. Зрештою, будь-яка політична програма – це декларація, дорожня, як любив говорити один із минулих президентів, карта, хоча в нашому випадку ця карта радше контурна. Я напишу про те, чого я НЕ побачив у програмах фіналістів президентських перегонів, хоча дуже хотів.

ВПО. Перше, що неприємно вразило – це те, що жоден із кандидатів не згадав у своїй програмі про такий сумний феномен, як переселенці, вони ж «внутрішньо переміщені особи», справами яких займається спеціальне міністерство. Ну як займається – існує, забезпечуючи належний рівень реалізації номенклатурних амбіцій соратників прем‘єра та президента. Дуже прикро, що за п‘ять років держава не спромоглася розробити й втілити програму підтримки ВПО. Я вже не говорю про мешканців окупованих територій, яких потрібно реінтегрувати в Україну, створивши для цього відповідні умови та інфраструктуру. Жодного слова про компенсацію за втрачене житло, про пільгові кредити, створення робочих місць і соціальні гарантії для переселенців. Я маю приятеля, який на початку окупації виїхав з Луганська разом із дружиною та шістьма дітьми й за п‘ять років не отримав від держави жодної допомоги за винятком принизливих «переселенських» копійок. А скільки серед цих півтора мільйонів переселенців літніх, непрацездатних людей та людей з інвалідністю, які шостий рік поспіль перебувають на межі виживання? Невже ніхто з високочолих радників і політтехнологів наших кандидатів не пам‘ятає про це?

Росія. Попри всю очевидну необхідність остаточного вирішення питання відносин із країною-агресором, зокрема з її громадянами та бізнесом, запровадження візового режиму та посилення державного кордону, цю тему в своїх програмах делікатно замовчують обидва кандидати. Всі говорять про зміцнення ЗСУ, про ефемерні НАТОвські стандарті, але запропонувати нові зрозумілі правила перетину українського кордону громадянами країни-агресора ніхто не поспішає. Так, обмеження для російських чоловіків від 16 до 60 років суттєво ускладнили в‘їзд, але це обмеження – суто ручне, тобто таке, що не встановлює єдиного правила для всіх. Декларуючи європейський напрямок руху держави й користуючись безвізом, запровадити принаймні візовий режим для росіян було б абсолютно логічно. Так, це непопулярне рішення, але це чесно й адекватно наявним викликам. Або якщо кандидати проти таких заходів щодо «братського народу», вони так само мають про це говорити, в т. ч. у своїх програмах. Не можна сидіти одною державою на двох геополітичних стільцях одночасно.

Офшори. Мене надзвичайно тішила фраза «всі офшори – перекрити» у передвиборчій програмі Петра Порошенка в 2014-му. Як він це реалізував, ми бачили. Вже потім, після оприлюднення Panama Papers, штатні пропагандисти АП запевнили нас, що робота з офшорами – це цивілізована й поширена в світі практика. Судячи з усього, цього разу Петро Порошенко вирішив не наражатися на зайві репутаційні ризики й просто викинув будь-які згадки про офшори з програми. Тобто гроші, зароблені в країні, й надалі вимиватимуться за кордон – я так розумію, «офшорне» мовчання кандидата Порошенка свідчить саме про це. Як і Зеленського. Шкода.

Люстрація. Думаю, на шостому році вже можна констатувати повний провал процесу очищення влади. Компромісний люстраційний закон прогнозовано не спрацював і забезпечив радше негативну селекцію держслужбовців. Переатестації й можливість сховатися від звільнення за АТОшним посвідченням для прокурорів, поліцейських, фіскалів та інших правоохоронців, які виїжджали на триденні навчальні збори в зону АТО й поверталися звідти учасниками бойових дій. Наразі жоден із двох кандидатів не зафіксував у програмах намір продовжити процес люстрації, відповідно, розраховувати на централізований, законодавчо врегульований процес оновлення еліт не варто. А без люстрації будь-які кадрові зміни – це тасування однієї й тієї ж колоди.

Демонополізація. Без боротьби з монополіями неможливо забезпечити розвиток бізнесу й однакові правила для всіх. У програмі 2014-го року Петра Порошенка було зазначено: «Антимонопольний комітет має стати ключовим економічним регулятором. Поле його діяльності – від забезпечення вільної конкуренції у великому бізнесі до гарантій малому підприємництву. Так само це стосується якості та вартості послуг у житлово-комунальній сфері, де також орудує жахлива монополія». Минуло п‘ять років, монополії лише зміцнилися, а прізвища монополістів майже не змінилися. Тому не потрібно гарантувати інвестиції, не потрібно гарантувати особистий патронат і захист для інвестора, потрібно дати чітку обіцянку знищити всі неприродні монополії, убезпечивши як закордонних інвесторів, так і вітчизняний бізнес.

Сепаратисти. Якою б неприємною й непопулярною не була ця тема, але уникати обговорення шляхів її вирішення не можна. Потрібно визнати, що сьогодні кілька мільйонів громадян так чи інакше співпрацюють з окупантом і формально їхні дії підпадають під кримінальну статтю. Обидва кандидати декларують у програмах мир, але ніхто не говорить, що буде з людьми – амністія, кримінальне переслідування, обмеження чи ще щось. Зрозуміло, що бойовики підуть під суд, а що буде з клерками окупаційних органів влади, підприємцями, які наповнюють бюджети сепаратистських «республік» – чого чекати їм і чи матимуть вони такі ж самі права, як і решта громадян, після п’ятирічної ізоляції й роботи на ворога. В цій проблемі є потенційний громадянський конфлікт, який вибухне, якщо не мати заздалегідь чіткого плану його вирішення.

Перелічені проблеми – це перше, що спадає на думку, коли читаєш програми Порошенка та Зеленського. Я розумію, чому ці больові точки проігноровані – ніхто не хоче втрачати електорат. Але жодна проблема в світі не розв’язується сама собою, якщо просто не звертати на неї уваги.

Сергій Іванов, спеціально для «Слова і Діла»

Источник slovoidilo

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code