«Рельси-рельсы, шпали-шпали...»

Перегляди: 158

Про враження від подорожі «Укрзалізницею» від нашого блогера Ані Шередько

41903_1_500x268.800x600w

Коли у вагоні потяга гарячіше, ніж на Ібіці, сон не йде, і що залишається робити, як не вигадувати нову статтю?

Цього разу мій погляд не міг оминути так, so hot (в прямому і в переносному сенсі) «обожнювану»  всіма «Укрзалізницю».

Чого б то я до неї докопалась, запитаєте? Просто людині, яка три ночі провела на верхній полиці плацкарту, ну страх як хочеться поділитися відчуттями і емоціями. Але не чекайте, що я розведу полеміку з приводу брудної білизни, неякісного сервісу і вікон, які на зло не відчиняються. По-перше, це і так у всіх на вустах. По-друге, ми їхали з відчиненими вікнами. 

Я покажу казковий світ ельфів рельсів і спітнілих чоловічків з трьох абсолютно різних сторін. Тобто, з трьох вокзалів.

Точка відліку – Миколаївський залізничний вокзал.

Міністр транспорту порівняв дану інфраструктуру з порталом в потойбіччя. Важко не погодитись. За зовнішнім виглядом можна дізнатись, як жили люди у кріпосницькі часи. Проте зовнішність, як-то кажуть, оманлива. Бо зсередини — ще гірше. По-перше, у нашому ПАЗіку місць більше, ніж на вокзалі. Нє, не подумайте, що все так погано. На другому поверсі достобіса сидінь. Але там керівництво хтось грати поставив прямо на вході, уявляєте?

Окрім того, сидіння на бордюрчиках і на кортах ніхто не забороняв. І  найцікавіше, те, що вразило до глибини душі і перевернуло мій світ – око Саурона платний туалет. ПЛАТНИЙ ТУАЛЕТ.

Святі небеса. Та хіба ж то місце можна назвати пристойним словом? Я вам кажу, в таких катакомбах Фреді Крюгер свої жертви потрошив. Здавалось, #всьопотєряно.  Але вміють здивувати працівники «Укрзалізниці». З усього вінегрету звуків, які передавала жіночка-диктор невідомою мовою, я випадково виловила слово черговИй. Божечки, думаю, люди рідну мову вивчили. І з відчуттям маленької гордості я рушила на захід.

Вісімнадцять пекельних годин дороги – і доброго ранку, «Двірець» (місцева назва Головного вокзалу Львова)! Одне слово – Європа. Ззовні – то вже пам’ятка архітектури. Ставай, фотографуйся, запощуй до Інстаграму. Для загальної інформації, якщо загуглите,  Вікіпедія розкаже: «Сьогодні у приміщенні вокзалу міститься: 1 касовий зал, 6 залів очікування різної комфортабельності, VIP-зал, зал офіційних делегацій, 3 бари, ресторан, перукарня, газетні та аптечні кіоски, кімнати відпочинку». Упевнена, хтось застряг ще на «шести залах». Еге, і таке буває.

Аж тут – баа, шо я бачу – ПЛАТНИЙ ТУАЛЕТ? Не привиділось? Так, на Львівському вокзалі теж таке є. Але! Стоячи біля умивальника, встигла прочитати якийсь витяг, де сказано, буцім-то  платний туалет на вокзалі має право бути лише за умови існування безкоштовного. І він таки теж присутній (безкоштовний, тобто). І не згірш платного.

Проте всьо то було по-цимбалах, коли натрапила на душ. Жіночка за стійкою кілька разів попередила, що в душі лише холодна вода, глянула на нас із татом, як на камікадзе, та все ж видала рушники. «…І після 40 пролитих потів змучені мандрівники переступили поріг святої землі, і вона дарувала їм благодатну воду…»  Але то вже зовсім інша історія.

А мені пора відбувати.Агов там, за екраном, якщо ви в своєму житті жодного разу не бували в Європі і бачили лише потяги-ровесники ваших батьків, пристегніть ремені! Бо маєте небезпеку впасти від того, що я повідаю. Уявити це буде складно, але увімкніть фантазію на максимум. Заходжу я до вагона, а там… кхемкхем… полиці оббиті велюром, постіль вже лежить на столику, штори – під колір велюру – кращі за мої домашні, ще й вікно відчиняється. Не ламається, не заїдає посередині, не падає -  відчиняється! Чесно, я б не здивувалась, якби радіо на стіні працювало.

Після ночі розкоші прибуваю на Київ-Пасажирський. Одне слово – столиця. По-перше, Київський вокзал – це три вокзали. Три комфортні сучасні зі всіма зручностями вокзали.

Куди не повернися – з чотирьох сторін кафе, зали очікування, туалети і, що важливо, безмір табло. Душ я знайшла на Південному вокзалі у відділі «Кімната мами і дитини». І якщо у Львові мене порадували холодною водою, то в столиці я відчула себе людиною  — чистесенький рушник, кусень мила, ще й гаряча вода.  Що іще треба для щастя?

Скажу вам, що. Щоби потяг віз назад, на Західну. Але пора вертатися в рідні трущоби, сміттярки, облуплені вокзали — Миколаїв, одним словом.

P.S.: Хтось закидає мене камінням, мовляв, канєшно, знайшла на кого рівнятися – міста-столиці, туристичні центри. Не надо ля-ля! У Черкаській області в м. Сміла (Черкаси, наскільки мені відомо, не архітуристична місцина) знаходиться така собі станція імені Тараса Шевченка (там ще смачнющі пиріжки продають). Вокзал – не більший, ніж наш. Але ж, людоньки, який він гарненький-біленький! А при тому старший років на 40.

З усього вищесказаного і раніше побаченого можу сказати лише одне – «Ревізор не рекомендує Миколаївський залізничний вокзал».

Источник vladagromadam.info

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code