Реєстр народив реєстр: три роки електронних декларацій

Перегляди: 81

На початку листопада 2016 року офіційно завершився перший етап наповнення реєстру електронних декларацій, і в Україні почалася «епоха прозорості». Точніше, не «прозорості», а «прозоростей». Тому що їх було щонайменше дві

61_main_ukr

Перша «прозорість» – це, власне, факт появи в публічному доступі звітів держслужбовців про їхнє майно і доходи. Тут «прозорість» передавалася в тому, що кожен отримав можливість предметно поставити питання – дядько (або тітка): а звідки у тебе взявся оцей зазначений у твоїй декларації штангенциркуль на восьми поршнях з інкрустацією смарагдами від Картьє і корисною площею в півтора Майдану?

Другою «прозорістю» стала абсолютна чіткість створеної в Україні системи запобігання і переслідування корупції для докладних питань. Питання, як би голосно вони не звучали, пролітали крізь цю систему, як нейтрино над Парижем: не знижуючи швидкості, не зустрічаючи перешкод і не викликаючи практично жодної доступної для спостереження реакції. Це було гарно, але для громадськості (і української, і міжнародної) прикро, тому що громадськість очікувала спостерігати не парад чиновницького марнославства, а перемоги правосуддя.

Перемоги, однак, так не сталося. І сьогодні, за три роки, чітко видно, що друга «прозорість» була не помилкою або недоліком створеної системи, а фундаментальною інженерною ідеєю. Реєстр електронних декларацій, який проєктувався, як «мапа скарбів української корупції», сам по собі цілком вдався, але мапа – це не скарби, а дороговказ. Навіть найдетальнішу мапу потрібно хотіти і вміти використовувати. А Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), в управлінні якого «мапа корупції» перебувала, користуватися нею чи то не хотіло, чи то не могло, и те своє небажання і невміння більш ніж переконливо зображувало.

Робилося це в різні способи – від чисто адміністративних до глибоко технічних. Деякі з прийомів, що застосовувалися, стали очевидними для спостереження практично відразу.

Наприклад, темою одного з тодішніх протяжних плачів було те, що реєстр електронних декларацій не був пов'язаний з іншими державними базами даних. Без такого поєднання аналіз достовірності декларацій перетворювався з хвилинної та приємної дії в багатоденний квест. Наприклад, зазначений в декларації чиновника середньої руки скромний триповерховий шато в Кончі-Заспі повинен бути пов'язаний з відповідним записом в реєстрі нерухомості (де, до речі, можуть виявитися й інші скромні шато того ж чиновника, через якусь його недбалість не згадані в декларації). Без автоматичного поєднання реєстрів замість того, щоб виявити таку відповідність або невідповідність буквально в один клік з висновком результатів дослідження на віртуальний принтер, аналітик НАЗК повинен власноруч провести повноцінні багатогодинні інформаційно-бурові роботи та потім зафіксувати їх результати в докладному формальному звіті.

«Ручні» перевірки декларацій практично гарантували, що через процедури повної верифікації пройдуть лише поодинокі декларації, а не всі, як було передбачено законом. Для перевірки всіх декларацій необхідний був запуск аналітичного модуля. Для написання такого модуля потрібна була фундаментальна математична модель, яка пов'язувала б у єдине ціле дані різних реєстрів і була здатна виявляти в них очевидні невідповідності, а в ідеалі і не очевидні обставини.

Чи була така модель створена в таємних дослідних лабораторіях НАЗК? Науці це поки невідомо. Інсайдери стверджують, що робота прототипу аналітичного модуля була показана вузькому колу однодумців ще до офіційного відкриття реєстру декларацій, але жодних слідів його практичного застосування на живому реєстрі досі не виявлено. Навіть після того, як базу декларацій вдалося зв'язати з досить великою кількістю майнових та інших держреєстрів, ми, як і раніше, не можемо раціонально пояснити, як поєднується, наприклад, приголомшлива за складом колекція антикваріату декларанта з доволі скромними статками його банківського рахунку.

Причому вся ця інформаційна архітектура повинна була навіть не сформувати підстави для конкретних судових справ, а просто запропонувати напрямки для гіпотетичних антикорупційних розслідувань. Слідство ж, а тим більше винесення вироку у справах про корупцію, є прерогативою зовсім інших інституцій, які можуть діяти, в принципі, і не спираючись на декларації. Однак зі зручною для використання «мапою корупції» їм, звісно, працювати було б простіше. І те, що «мапу» вдавалося три роки залишати незручною, багато в чому визначило відносно скромну кількість закритих антикорупційних справ.

До нової Ради пройшли 53 нардепи-фігуранти журналістських розслідувань про корупцію

Реєстр декларацій, яким би не був він об'ємним, залишається лише одним із компонентів набагато значної системи боротьби з корупцією. І для суспільства принципово важлива працездатність і ефективність всієї цієї системи в цілому: від «прозорості» декларацій держслужбовців на вході до граничної чіткості вироків антикорупційного суду на виході. І якщо в цій системі на будь-якому етапі – навіть попередньому – йдуть серйозні структурні збої, то якого результату ми від неї можемо очікувати?

«Реформа НАЗК», що розпочата новим урядом, поки обмежилася кадровими та адміністративними рішеннями і не торкнулася технічних аспектів роботи реєстру декларацій та їх аналізу. Якщо перебудова і добудова інформаційної архітектури цієї системи і ведеться, то відбувається це якось занадто тихо. В такий спосіб на деяких старих будинках будівельні ліси приховують ремонт, що відбувається на фасадах, а на деяких – його відсутність.

Три роки ручних перевірок одними чиновниками декларацій інших чиновників дали українському суспільству тільки втому. І це не той результат, на який люди сподівалися. Формальна «прозорість» давно вже нікому не потрібна. Потрібна реальна і гарантована відповідальність. І система, що працює та заточена саме на її забезпечення.

Сергій Бережной

Источник slovoidilo

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code