Роздвоєння «Опоблоку». Як «ділили апельсин» Ахметов та Льовочкін

Перегляди: 296

Показова єдність, яка була продемонстрована на останньому з’їзді «Опозиційного блоку», насправді мала дуже неоднозначний бекграунд. «Опоблок» опинився на грані розпаду, але в останній момент двом основним групам-акціонерам політичної сили вдалося знайти спільну мову

Одним з основних результатів перемовин стало введення інституту співголів фракції – до Юрія Бойко, що до цього одноосібно очолював політичну силу, доєднався Борис Колесніков, який, нагадаємо, не є депутатом. Тобто «група Льовочкіна» в керівництві була врівноважена «групою Ахметова». Такі ж зміни відбулися і в політвиконкомі, де між членами різних груп впливу тепер чіткий паритет. Секретаріат партії віднині «на пару» очолюють партнер Льовочкіна Сергій Ларін та людина з «ахметівського» крила Олександр Касянюк. Зміни відбулися і в керівництві фракції, у якої, як і у партії, з вівторка двоє співголів – до Бойка доєднався колишній топ-менеджер підприємств Ахметова, губернатор та віце-прем’єр часів Януковича Олександр Вілкул.

Сергій Льовочкін
Сергій Льовочкін
Юрій Бойко
Юрій Бойко

Урівноваження «незрозумілого хаосу»

Таке посилення позицій саме Ахметова співрозмовники у фракції пояснюють тим, що донецький олігарх відверто зажадав більшого контролю над «Опозиційним блоком».

«Ринат звик, що у нього в усіх проектах має бути 50 % + 1 акція, і протиріччя різного характеру останнім часом наростали», – розповідають «Главкому» джерела в «Опоблоці». – Дійшло навіть до того, що всерйоз обговорювалась можливість реального розпаду фракції на дві різні групи. Але, як бачите, вистачило розуму домовитись – фактично Ахметов посилив свої позиції. Проте, може, так і краще для партії, бо тепер зрозуміло, хто за що відповідає – до цього був якийсь незрозумілий хаос».

Нинішнє посилення Ахметова цікаве ще й з огляду на те, що олігарх свого часу був не в захваті створення нової політичної сили на базі Партії регіонів. Як згадують колишні «регіонали», він свого часу зробив все можливе, щоб «злити» ПР як «токсичний» актив, а в «Опозиційний блок» вклався в останній момент, бо ініціатори його створення – Сергій Льовочкін та Нестор Шуфрич – поставили Рената Леонідовича перед фактом. Тепер же той вирішив, що його вплив на проект, склепаний на скору руку колишніми «регіоналами», недостатній.

Втім співрозмовники з Опоблоку запевняють, що ці процеси цілком логічні: «Ну очевидно ж, що Колесніков як керівник опозиційного уряду і один з реальних наших керівників заслуговував на більший статус в партії. А Вілкул заслужив підвищення тим, що зміг реально протистояти Коломойському на Дніпропетровщині – якщо на перших мерських виборах в Кривому розі (на яких балотувався Вілкул-старший – «Главком») вони з батьком були занадто самовпевнені, то повторні все розставили на свої місця».

Михайло Папієв, якого зараховують до так званої «групи Льовочкіна–Фірташа», запевнив «Главком», що ніяких розколів в «Опоблоці» немає – навпаки, партія намагається розвиватись за європейським зразком, аби не будуватись за лідерським типом. Цікаво, що Льовочкін ще восени минулого року анонсував ребрендінг проекту – навіть озвучувалась назва «Партія розвитку та миру». В колах, близьких до «Опоблоку», запевняють, що назва обиралась серед кількох, навіть пройшла тривалий процес тестування на фокус-групах, але надалі цей процес загальмувався. Це можна пояснити відсутністю дострокових парламентських виборів, але якщо вони раптом стануть реальністю, на розкрутку нового бренду може не вистачити часу. Звісно, якщо «Опоблок» до того часу буде зберігати хоча б формальну єдність і льовочкінська команда просто не піде з нього в повному складі під новий проект.

Перші на вихід

Першою ластівкою, що покинула ряди блоку колишніх «регіоналів»,  став експресивний Вадим Рабинович, який зробив це ще 13 травня. Він закликав до більш радикальних дій, в той час як колишні колеги звинуватили його в співпраці з владою. Тоді ж стало відомо, що перед своїм демаршем Рабинович та його давній друг Євген Мураєв літали у Відень і зустрічались там з Дмитром Фірташем. Сам Мураєв, що є власником інформаційного каналу NewsOne, поки не виходить з фракції, але теж допускає такий варіант.

«Якщо помітили, мої голосування часто йдуть врозріз з голосуванням фракції, – пояснює Мураєв в розмові з  «Главкомом». – Концептуально основна проблема країни — її продовжують ділити на електоральні групи: Південь-Схід та Західна Україна. А це дуже небезпечна тенденція, що може призвести до розриву країни. Повинна бути зовсім інша концепція розвитку – Україна має бути позаблоковою нейтральною унітарною державою з реальним повноваженням регіонів і мінімумом функцій в центрі. Якщо ми не будемо бачити з фракцією ці процеси однаково, звісно, ніхто нікого не прив’яже і кожен піде своєю дорогою. Я однозначно не буду людиною, який виконує чиюсь волю, з якою я не згоден».

В чутках, що слідом за Рабиновичем з фракції може піти десяток людей, які об’єднаються в нову силу, Мураєв сумнівається: «Але мені хотілося б мати таку політичну платформу, яка б об’єднала політичні сили і окремих політиків і могла консолідувати суспільство». До речі, в фінансуванні медійної розкрутки Мураєва, який дійсно вигідно виділяється на фоні багатьох колег з «Опоблоку», та його недешевого телеканалу дехто бачить «руку Москви». Тож і потенційний проект, в якому засвітиться молодий нардеп, знайдуться бажаючі розглядати саме через цю призму.

Серед версій тривалих палких дискусій в «Опоблоці» фігурувало також бажання «групи Льовочкіна» більше співпрацювати з владою, в той час як «ахметівці» виступають проти цього з іміджевих та рейтингових міркувань. Проти відкритої співпраці з владою нібито виступають навіть західні партнери, яким вигідна така опозиція, що збирає протестний, в тому числі, умовно проросійський електорат. Але при цьому така опозиція абсолютно ручна і неспроможна навіть зібрати пікет під Радою під час розгляду непопулярних соціальних законопроектів.

Втім, джерела в «Опоблоці» запевняють, що на конструктивні відносини з владою налаштовані обидві групи. Незважаючи на «страшилки» про реванш екс-«регіоналів», які здадуть нас Путіну, що регулярно вкидають партії Майдану задля мобілізації свого електорату, «Опозиційний блок» наразі не може розраховувати на суттєве підвищення впливу на дострокових парламентських виборах, якщо вони не пройдуть на окупованій частині Донбасу. Перше місце в одному з останніх соцопитувань не має вводити в оману, тож численним бізнесменам-«опозиціонерам» не залишається нічого іншого як демонструвати свою лояльність Банковій. Звісно, зі збереженням більш-менш гнівної та викриваючої риторики. Наразі задекларована з’їздом офіційна мета – об’єднання на майданчику «Опоблоку» всіх опозиційних сил, яким «небайдужа доля країни». Проте поки ці заклики до об’єднання виглядають як намагання зберегти в одній команді тих, хто вже в ній є.

«Якщо між ними відбудуться якісь протиріччя з приводу стратегічного курсу чи фінансування партії, це може призвести до розколу, – впевнений політолог Володимир Фесенко. – Поки що вдалося зберегти баланс шляхом компромісного рішення: обрання двох співголів – Юрія Бойка та Бориса Колєснікова».

Борис Колесніков
Борис Колесніков

Втім близький до «Опозиційного блоку» політолог Кость Бондаренко запевняє, що різні акціонери політсили просто вирішили зняти протиріччя і недовіру, і за новими правилами вона запрацює більш ефективно: «Дійсно, була група, більше орієнтована на позицію Бориса Колеснікова і Вадима Новінського (партнер Ахметова у металургійному бізнесі, — «Главком»), а була група, що орієнтувалась на позицію Льовочкіна. Але це не кардинально різні стратегічні позиції, різниця — в тактичних моментах. Щоб не було ніяких підозр, наразі врівноважено всі інтереси і всі рішення приймаються колективно».

Що ж, подивимось, як надовго вистачить такої єдності.

Джерело: Главком

 

 

 

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code