Школа — для дітей чи діти — для школи?

Перегляди: 529

Перше вересня діти, батьки та вчителі, за звичаєм, «відсвяткують» лінійкою

Не зважаючи на 35-градусну спеку. На війну в Україні. На трагедію у столиці. Війна війною, а свята — за розкладом.

Моє намагання достукатися до здорового глузду в одній з провінційних західноукраїнських шкіл (до речі, одній з найкращих в Україні — за результатами ЗНО), закінчилися нічим. У приймальні директора мої слова про те, що дітям не варто стояти годину на спеці, сприйняли майже зі сміхом — невже я справді думаю, що через погоду можна відмінити лінійку?! «А через бомби? — питаю — Якби бомбили — все одно не можна відміняти лінійку?» На користь співбесідниці мушу відзначити, що пальцем біля скроні вона таки не покрутила. Хоча, напевно, подумала.

Справа, звісно, не в бомбах — хоча міліція та МЧС останнім часом постійно просять утриматися від масових заходів, бо тверезо оцінюють свою здатність убезпечити громадян від неприємностей. Справа в тому, що шкільні адміністрації та навіть управління освіти не можуть собі уявити, як це — Перше вересня, й без лінійки.
З короткого ФБ-опитування з'ясувалося, що в жодній школі від лінійки не відмовилися. У когось дозволили у зв'язку з погодою прийти без піджаків (!), у когось — взагалі «одяг довільний», у когось лінійку перенесли на пораніше (рекорд — о 7.45, Львів), у когось навіть скоротили програму до півгодини замість «стандарту» у 45 хвилини. Тобто не можна сказати, що адміністрації шкіл цілком не усвідомлюють того, що щось з цими лінійками негаразд. Але на свідому та рішучу відмову від цієї цілком радянської практики ніхто не зважився.

Мабуть, на це має бути політичне рішення — в порядку відмови від радянських форм організації шкільного побуту. Біда лише в тому, що школа тримається за радянський спадок так міцно, як ніхто інший. Ніякий міф, здається, не тримається міцніше, ніж про міф про «найкращу радянську школу». І школу можна зрозуміти. Для неї відмовитися від свого радянства означає повністю втратити себе, стати геть іншою.

Лінійка — один з яскравих атавізмів радянської школи. Мабуть, жоден інший не зберігся так добре, як цей. Починаючи з зауваження про те, що це «дитяче свято», закінчуючи чарівними аналогіями

А не хочеться. Не лише тому, що вчителів та шкільні адміністрації, загалом, все і так влаштовує. Але ще й тому, що неприємно позбуватися міфу, який робить тебе чимось більшим, ніж ти є насправді. Наразі школа є закладом, який надає освітні послуги. За радянських часів була чимось більшим, бо виконувала державне замовлення на виховання гомо совєтікуса. Виконувала, треба зазначити, вельми успішно — наслідки цього виховання ми дотепер дуже боляче відчуваємо. Кінець кінцем, її місія як «вихователя» стала значити значно більше, ніж місія освітнього закладу — і це також цілком підходило владі, якій зручніше було мати до справи з «гвинтиками» Системи, а не освіченими громадянами.

Таку школу ми успадкували від СРСР — і кращою, нажаль, вона поки не стала. Але вона як за щось «святе» продовжує триматися за міф про свою «місію у суспільстві» та за ті форми роботи, якими вона цю «місію» провадила. Лінійка — один з яскравих атавізмів радянської школи. Мабуть, жоден інший не зберігся так добре, як цей. Починаючи з зауваження про те, що це «дитяче свято», закінчуючи чарівними аналогіями.

Отже, більшість працівників сфери освіти впевнені у тому, що лінійку не можна відміняти, бо «дітям потрібно свято». Теза, м'яко кажучи, суперечлива. По-перше, давайте подивимося правді у вічі — для більшості учнів більшості шкіл початок навчального року не є таким вже святом. Це свято для першокласників та їхніх батьків. Але як воно виглядає?

Це відомо всім, хто ходив до школи — неважливо, за радянських часів чи тепер. Дітей вишиковують у каре на шкільному подвір'ї — як військових на плацу (і це ще не найгірша аналогія). У імпровізованій президії — керівництво школи, почесні гості, ведучі-старшокласники (а останнім часом і священник навзамін колишнього представника партійних чи комсомольських органів). У програмі незмінно — промови. Директор, завуч, представник влади (часом — не один), вірші (зазвичай, погані або дуже погані) у виконанні старшокласників та першокласників, гімн, прапор (школо, струнко!), і, нарешті, єдиний щемливий момент — дівчинка-першачок, вся у бантиках вишивках та оборочках, оббігає з дзвоником коло. Факультативно — виступи спонсорів, представників батьківського комітету школи (де він є), активістів та запрошених «зірок», нагородження, подарунки від мера в прозорих пакетиках, молитва та обхід з кадилом від запрошеного батюшки. Часом — креатив: виступ танцювального гуртка або «золотий голос школи» з україномовним кавером на «Учительница первая моя». Все це протягом години чи більше, бо у відведені 45 хвилин ще ніхто ніколи не вкладався. Діти нудяться, починають спілкуватися, бешкетувати, влаштовують, кінець кінцем, гармидер — і нариваються на неприємності.

Отаке воно, дитяче свято...

Фото: УНІАН
Фото: УНІАН

Втім, якщо подивитися правді в очі, лінійка на 1 вересня — зовсім не «дитяче свято». Принаймні, у людському, а не радянському сенсі того слова. Лінійка була дитячим аналогом трудового мітингу, демонстрації ентузіазму дитячих мас. «На работу — как на праздник», «Служу Советскому Союзу», «На свободу — с чистой совестью», «Учиться, учиться, учиться!» — все з єдиною інтонацією. Лінійка перегукується з шикуванням військових на плацу і перекличкою на тюремному чи табірному подвір'ї, де ідеологічна накачка природнім чином поєднувалась із знеособленням і приниженнячм. Школа, так само, була, в першу чергу, ідеологічно-дисциплінарним закладом.

І добре хоча б те, що не можна сказати, що «такою і лишилася». Все, що лишилося — мертві ритуали, позбавлені будь-якого сенсу, на яких діти — це лише тло для виступів «кращих людей міста». І інертність, яка не дозволяє навіть подумати, що можна зробити щось дійсно хоча б схоже на дитяче свято — щось «дитиноцентричне». Щоби хоча б першого вересня не виникало у всіх присутніх дуже незручне запитання — школа для дітей, чи діти для школи?

Джерело: ДС

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code