У пошуках ідеального копа

Перегляди: 344

Найбільшою проблемою реформи МВС України є відсутність чіткого бачення, що ми хочемо отримати в результаті

Незабаром уже два роки, як в Україні «будується» нова поліція. За планом цей процес мав паралельно вичистити шляхом пере­атестації та люстрації старих продажних ментів та запровадити нові чесні правоохоронні структури. Але тут ключове сло­восполучен­­ня — «за планом». Насправді ж усе вийшло за одвічним українським принципом «маємо те, що маємо»: і очиститися не вийшло, і нічого конкретного поки що не збудували. Навіть роблячи поправку на те, що реформа триватиме ще кілька років, уже зараз можна констатувати її найбільшу ваду: ми, як завжди, не знаємо до кінця, що саме створюємо, тому й маємо досить сумнівні результати.

Про фактично повний провал переатестації не говорить хіба що тільки лінивий. На жаль, можна констатувати, що програма очищення правоохоронних структур через систему громадських контрольних комісій так і не вдалася. Головна причина, про що говорять в один голос як самі учасники цих комісій, які почали публічно виходити з них на знак протесту, так і незалежні експерти, — це саботаж із боку нинішнього керівництва МВС. Ідеться насамперед про профільного міністра Арсена Авакова та його наближених. Найбільша помилка очільника — якщо це, звичайно, не було його цілеспрямованою політикою — полягає в тому, що він так і не очистив верхівки міліцейської системи. Натомість, за свідченнями самих правоохоронців, міністр просто домовився з нею, мовляв, тепер ви працюєте на мене. Наочним прикладом такого припущення є майже двохлітнє небажання пана Авакова звільняти одіозного керівника карного розшуку Василя Паскала. Чи повний саботаж розслідування діяльності «Беркута», більшість працівників якого й надалі безтурботно працюють в органах на тих самих посадах, лише у формі іншого кольору та із трохи зміненими шевронами. А подекуди навіть і не зміненими.

Результати ми бачимо чи не щодня. Атестаційні комісії просто не мають фізичного доступу до закритих баз даних самої міліції/поліції, тому дуже часто виносять рішення, які не підкріплені речовими доказами провини атестованого. Це потім дає можливість тим, хто не пройшов горнило громадської перевірки, аргументовано оскаржувати своє звільнення в суді. Тим більше що законодавець чомусь це дозволив, як і в ситуації з люстрацією. І то не кажучи вже про численні способи ухиляння від усіляких перевірок методом переведення людини з посади на посаду, з області в область, з управління в управління. Чи формування «ручних» атестаційних комісій, які штампують вигідні керівництву рішення, адже далеко не скрізь вистачає самовідданих активістів, які хочуть присвятити рік-два свого життя пекельній та абсолютно невдячній роботі.

НАЙБІЛЬША ПОМИЛКА АВАКОВА — ЯКЩО ЦЕ, ЗВИЧАЙНО, НЕ БУЛО ЙОГО ЦІЛЕСПРЯМОВАНОЮ ПОЛІТИКОЮ — ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩО ВІН ТАК І НЕ ОЧИСТИВ ВЕРХІВКИ МІЛІЦЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ

Безумовно, усе це існує винятково тому, що немає верховної політичної волі на реальну люстрацію кадрового складу правоохоронних структур. За свідченнями самих працівників поліції, у міністерстві так нічого докорінно й не змінилося порівняно з періодом Януковича: так само відбувається торгівля посадами, так само є наближені до міністра «елітні» керівники, так само за гроші можна вирішити будь-які питання. Особливо якщо ти береш під контроль управління внутрішньої безпеки й використовуєш його у своїх цілях.

Випадки повернення чи призначення на посади одіозних персонажів — це тільки верхівка айсберга, яка свідчить про незаперечний факт: ніякого реального очищення органів немає. Натомість через таку штучну атестацію «на телекамеру» з органів або пішли самі, або були люстровані останні адекватні працівники. Особливо це стосується слідчо-оперативного апарату. А підтвердження того бачимо щодня у зведеннях про повальні квартирні пограбування, викрадення авто, гоп-стопи на вулицях тощо. За найбільш зваженими оцінками, рівень злочинності наразі зріс у 2–3 рази. І пов’язано це далеко не так із війною, як із тим, що правоохоронна система фактично паралізована. Простіше кажучи, ловити злочинців майже нікому. Що й не дивно, коли замість зміни людей займаються зміною назв підрозділів.

Тут ми підходимо до наступної величезної проблеми. Адже головною вітриною реформи МВС є створення нової патрульної поліції. Поза сумнівом, це велике досягнення й найголовніший реальний результат. Однак за фасадом красивого піару залишається проста істина: патрульні поліцейські — тільки маленька частина правоохоронної системи. Так, це саме з ними щодня зустрічаються громадяни, тому, мабуть, і був обраний саме такий сектор органів для найпершого етапу реформи. Але навітьзатримати злочинця — це лише півсправи. Адже далі мають діяти слідчі частини поліції, вже не кажучи про те, що для успішного затримання злочинця нерідко потрібна копітка оперативна робота. І тут констатуємо чи не повний колапс слідчої системи, адже, як уже згадували вище, через люстрацію та піар-зниження всіх доплат і премій з органів пішла більшість адекватних співробітників, які там ще дивом залишалися. Натомість зосталися переважно корупціонери та служаки, котрим немає чого втрачати та робити в цивільному житті. Якщо ж додати до цього, що в результаті недосконалих процедур патрульний поліцейський зараз отримує чи не вдвічі більшу зарплатню, ніж слідчий (!), то ситуація починає виглядати зовсім кепською.

Але якщо патрульних справді можна набрати з вулиці (що й було зроблено), то працівників оперативно-слідчого апарату потрібно готувати в профільних вишах і не один рік. Тобто маємо ситуацію, коли нормальних співробітників, що пішли, немає ким замінити. А перевертні в погонах, які всіма правдами й неправдами залишилися в органах, працювати проти злочинності просто не мають мотивації, адже відповідне замовлення згори відсутнє, а по-іншому вони й не уявляють своєї діяльності. Що ж стосується «грузинського десанту», то він загалом непогано виконав роботу, до якої його було допущено, — створення тієї-таки патрульної поліції. Однак усьому, що стосується реформування та люстрації слідчих органів, стоїть величезна перепона з боку вищого керівництва. Багато в чому саме цим пояснюється відставка Еки Згуладзе.

Ось тут ми нарешті підходимо до найбільш стратегічної проблеми: а що, власне, у результаті ми хочемо отримати, себто якою ця поліція має бути? Треба чітко розуміти, що навіть зміна керівництва МВС її не вирішить. Так, у нас існує «Стратегія розвитку органів внутрішніх справ», де написано цілком правильні речі, як, наприклад, оптимізація структури, деполітизація, децентралізація, демілітаризація, підзвітність громадському контролю тощо. Однак, здається, так ніхто й не переймається засадничим питанням: а яку модель поліції ми взагалі будуємо? Адже в демократичному світі їх є, по суті, дві — американська та європейська.

Американська означає, що поліція — це безумовно каральний орган, який має досить широкі повноваження як у сфері застосування сили, так і щодо повноважень. Водночас для рівноваги ця поліція дуже децентралізована й розбита між різними відомствами та рівнями влади. Тобто місцевий шериф підзвітний тільки своїм виборцям, поліція штату відповідає перед губернатором, федеральна поліція — перед своїм керівництвом в уряді, а міська — перед мером. І кожна з них, м’яко кажучи, недолюблює своїх колег з інших відомств, відчуваючи в них конкурентів за голоси виборців та бюджетні асигнування. А ще ж є відомчі структури в різних службах типу Управління боротьби з наркотиками, Бюро алкоголю, тютюну, вогнепальної зброї і вибухових речовин, Секретної служби тощо.

Натомість європейська поліція має значно менше повноважень, зате більше централізована. Її плюси: чітка вертикаль, відсутність дублювання функцій підрозділів та пряма адміністративна структура, тобто швидкість прийняття рішень. Наша ж «Стратегія…» — якесь химерне поєднання між цими двома принципами. Тобто, з одного боку, ми артикулюємо американські підходи: децентралізацію управління, підвищення ролі місцевих структур МВС, створення муніципальної поліції, фінансування її на місцевому рівні. А з іншого — ратуємо за те, щоби зменшити повноваження поліції, змусити її бути більш «плюшевою». При цьому іншою рукою створюємо дику плутанину з підслідністю, адже, коли буде (якщо буде) створене багатостраждальне Державне бюро розслідувань, можна відразу говорити про конфлікт між її структурами та слідчими структурами поліції. І то не в хорошому сенсі конкуренції по-американськи, а в типово радянському, номенклатурно-відомчому: перетягуванні ковдри на себе чи перекиданні незручних питань на опонента.

Отже, маємо величезні проблеми як у кадрово-адміністративних підходах, так і в стратегії розвит­ку. Якщо ці питання не будуть вирішені найближчим часом, мусимо констатувати повний провал реформи МВС. Тобто однієї із засадничих вимог Революції гідності.

Джерело: Тиждень

 

 

 

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code