Великі надії: які глобальні обіцянки не виконала влада за п'ять років

Перегляди: 61

П'ять років тому в Україні змінилася влада. На людей, які прийшли до Адміністрації президента, парламенту, Кабінету міністрів, покладались особливі надії, адже українці хотіли кардинальних змін. А політики, які прийшли до влади, направо й наліво роздавали потрібні обіцянки, щоб цим надіям відповідати

86971-1_large

Вони, що називається, «почули кожного»: скаржилися на корумповані суди – обіцяли судову реформу, хотіли високих зарплат – обіцяли високі зарплати, хотіли звільнення продажних чиновників – обіцяли люстрацію тощо. Але ключове слово саме «обіцяли».

Не можна заперечувати – багато було зроблено. В Україні закріплений курс на євроінтеграцію, розпочалися реформи в ключових галузях, впроваджене електронне декларування, запроваджений безвізовий режим з Європейським союзом, укріплена обороноздатність. Деякі зміни, безумовно, складно впровадити через війну та окупацію частини територій.

Підсумки президентства Порошенка та роботи Парламенту — з цифрами та фактами про економіку

Однак багато обіцянок через п'ять років так і залишилися на папері, деякі зміни мають «фасадний характер», просуваються дуже повільно, затихли на початковому етапі. Сумнівні особи в українській політиці, яких люди хотіли позбутися, просто пішли в тінь, а ті, хто отримав кермо влади, продовжили обіцяти, виконуючи не завжди вчасно, не завжди в повному обсязі чи не виконуючи взагалі.

Щоб підбити підсумки п'ятирічного циклу, «Слово і Діло» пропонує згадати, які глобальні обіцянки провалили ключові фігури у владі – президент, обидва прем'єр-міністри та народні депутати. Про те, що хорошого вони зробили для України, ми вже наслухалися перед президентськими виборами й ще почуємо перед парламентськими, тому акцентуємо увагу на провалах.

Порошенко не зміг перекрити всі офшори й повернути долар по 10

Рейтинг Петра Порошенка перед виборами й відсоток тих, хто проголосував за нього, говорять самі за себе – значна частина українців залишилася дуже задоволена результатами його роботи. Глава держави також любив обіцяти те, що люди хотіли чути.

Надпопулістична обіцянка, яку Порошенко давав під час передвиборної кампанії, – повернути курс до позначки не вище 10 гривень за долар. Станом на травень 2019 року офіційний курс перебуває на рівні вище 26 гривень за долар.

Ще одна обіцянка на емоціях – найближчим часом ініціювати конвертацію всіх валютних кредитів у гривню«Сьогодні цей курс є продуктом спекуляцій. Немає на сьогодні жодних підстав, щоб українська валюта так була знецінена. Я обіцяю, що негайно будуть ініційовані речі в двох напрямках. Перша річ: ми сьогодні маємо проконвертувати всі валютні кредити в гривню за фіксованим минулого курсом», – запевняв Порошенко перед президентськими виборами. Але через рік після обрання стало зрозуміло, що робити цього не варто, й Порошенко ветував відповідний законопроект і назвав його популістським. За його словами, «несправедливо буде за рахунок платників податків задовольняти потреби 65 тисяч тих, хто не хоче або іноді не може обслуговувати валютні кредити»_.

Поспішив Порошенко, обіцяючи в своїй передвиборчій програмі енергетичну незалежність країни, адже Україна досі закуповує газ в Європі. Перед другим туром виборів президент заявив, що енергонезалежність можлива в 2021—2022 роках. До речі, ціну на газ він обіцяв знизити в 2017 році: «Ціни на газ ми перерахуємо в менший бік. Тому що Україна переплачувала. Що переплачувала? Корупційну складову». Але восени минулого року Кабінет міністрів ухвалив рішення про підвищення ціни на газ для населення на 23,5%.

Які секрети приховує Порошенко? // СКЕЛЕТИ У ШАФІ #3

Не вдалося Порошенку після обрання перекрити всі офшори. Президент не сильно й намагався, й навіть сам потрапив у офшорний скандал: у 2016 році Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів оприлюднив базу даних, отриману на основі «панамського архіву», де фігурують близько 600 українців, включаючи Порошенка та його бізнес-партнерів. Але й без цієї історії все сумно. Україна входить до топу країн, що розвиваються, де існує проблема витоку капіталу в офшори й податкові гавані. А Державна служба статистики повідомляла, що на початку 2017 року 2/3 прямих іноземних інвестицій в Україну надійшли з офшорних зон.

Реформування судів, яке Порошенко обіцяв у передвиборній програмі, дійсно почалося, але закінчиться (якщо закінчиться) вже за іншого президента. Зараз реформа відбувається відповідно до стратегії реформування судоустрою, судочинства й суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки. Щоб її виконати, Верховна рада ухвалила законопроекти «Про судоустрій і статус суддів», «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих акти», «Про Вищу раду правосуддя» та інші. Станом на лютий, за словами міністра юстиції Павла Петренка, процес впровадження судової реформи здійснений наполовину.

Набагато гірша справа з люстрацією, яка фактично припинилася. У жовтні 2014 року глава держави підписав закон «Про очищення влади», який визначав правові та організаційні засади проведення перевірки державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування. Але закон розкритикувала Венеційська комісія, також подання про його конституційність вносив Верховний суд і ще одне – 47 народних депутатів. Станом на листопад минулого року Конституційний суд ще розглядав справи про конституційність положень закону про люстрацію. А деякі чиновники за цей час встигли подновитися на своїх посадах.

На жаль, не зміг Порошенко за короткий час відновити суверенітет на сході України, а також повернути анексований Крим. За свою обіцянку швидко закінчити антитерористичну операцію на Донбасі президент уже вибачився: «Я шкодую, що породив завищені очікування. І я щиро прошу вибачення, що подав надію, що не збулася. Прикро, що дав обіцянку, яка не справдилася. І прошу за це вибачення. Це для мене серйозний урок дбайливого та відповідального ставлення до своїх слів і до своїх обіцянок».

Яценюк обіцяв зарплату майже 2 тисячі доларів, а Гройсман – енергетичну незалежність

Після Революції Гідності уряд очолив Арсеній Яценюк, на цій посаді він був із лютого 2014 до квітня 2016-го, поки Верховна рада його не звільнила.

Найяскравіша провалена обіцянка Яценюка: «Середня заробітна плата в Україні становитиме 1 тисячу 960 доларів на одного громадянина України. Я хочу заплатити кредиторам частину прибутку країни, якщо після цього буде найуспішніша економіка в світі». Оптимізму тодішнього прем'єр-міністра можна було лише позаздрити, за два місяці до його відставки середня зарплата в Україні становила близько 4,6 тисячі гривень або 174 долара.

Перші місяці Яценюка на посаді прем'єра якраз збіглися з анексією Криму й початком російської окупації на Донбасі. 3 березня 2014 року Яценюк запевнив, що Україна не віддасть Крим«Жодних підстав для застосування сили проти українців і мирних громадян для введення російського військового контингенту в Росії не було, немає й не буде», – заявляв прем'єр. Але вже 20 березня Державна дума ратифікувала договір про «приєднання» Криму та Севастополя до Росії.

За місяць, у квітні, Яценюк пообіцяв, що влада не допустить іноземного вторгнення й захоплення східних регіонів України. Але за цією заявою все одно йшли захоплення українських міст і важкі бої на Донбасі.

Не виконав Яценюк обіцянку здійснити децентралізацію влади в Україні«Це масштабна реформа при збереженні цілісності й унітарності України, яка передає на місця, райони, області та міста найширший обсяг повноважень і грошових ресурсів, необхідних для розвитку регіонів. В першу чергу це торкнеться охорони здоров'я, комунальної сфери. З'явиться муніципальна міліція», – пояснював глава уряду. До відставки Яценюка встигли ухвалити законопроект «Про добровільне об'єднання територіальних громад» і почати перший етап децентралізації. Другий етап почався лише цьогоріч.

Говорячи про децентралізацію, Яценюк ще пообіцяв створити муніципальну варту, й це зобов'язання він також не виконав. У травні 2015 року Верховна рада ухвалила в першому читанні законопроект «Про муніципальну варту», який досі чекає на друге читання.

Був у Яценюка намір ліквідувати обласні державні адміністрації, він говорив, що це рудимент минулого: «Місцева влада має отримати виконкоми, центральна влада має отримати префектів на місцях, які не займаються розподілом коштів, а здійснюють, як у Польщі, загальний нагляд над дотриманням законодавства». В липні 2015 Петро Порошенко вніс до парламенту проект змін до Конституції в частині децентралізації, який передбачав ліквідацію ОДА. Але документ усе ще не ухвалений, а на момент відставки Яценюка діяв закон «Про місцеві державні адміністрації».

Як і президент Порошенко, Яценюк не встиг виконати обіцянку про створення незалежної судової системи. Судова реформа була ухвалена ще за часів його прем'єрства, але процес впровадження зміни досі триває.

Крім того, Яценюк хотів створити Службу фінансових розслідувань, щоб передати їй функції боротьби з економічними злочинами. Однак здійснити задумане він не встиг.

Крісло глави уряду після Яценюка зайняв Володимир Гройсман (до цього він був спікером Верховної ради), який пообіцяв всім показати «що таке управління країною». Уже три роки Гройсман це показує, збираючись очолити свою власну політичну силу на парламентських виборах-2019.

У 2017 році Гройсман вирішив оживити ідею створення Служби фінансових розслідувань, але, як і Яценюку, йому це не вдалося. У березні 2017 року Кабінет міністрів схвалив відповідний законопроект, його мав доопрацювати профільний комітет Ради. Але досі нічого не вирішилося. Тепер ця обіцянка перейшла «у спадок» команді обраного президента Володимира Зеленського: екс-міністр фінансів Олександр Данилюк заявив, що створення Служби буде одним із пріоритетів. Історія цієї обіцянки змушує засумніватися в потенційному успіху на шляху до його виконання.

Як і Порошенко, Гройсман виявився «енергооптимістом», але зробити Україну енергонезалежною в озвучені терміни не вдалося. «Встановлення ринкових, абсолютно відкритих і прозорих цін дає можливість подолати корупцію, дає можливість відновити українську газовидобуток і відновити українську незалежність. Ми можемо за 3-4 роки отримати повну нашу газову незалежність», – говорив Гройсман у травні 2016 року. Пізніше він зрушив терміни, заявивши, що Україна планує відмовитися від імпорту газу до кінця 2020 року. Нагадаємо, президент Петро Порошенко говорив про енергозалежність через 2-3 роки.

Як і президент, глава уряду пообіцяв, що газ для населення не подорожчає, й не виконав цього. У жовтні минулого року Кабінет міністрів прийняв рішення, що з 1 листопада газ коштуватиме на 23,5% дорожче. За словами самого ж Гройсмана, іншого виходу не було.

У січні 2017 року прем'єр пообіцяв найближчим часом реформувати службу зайнятості. Час минув, а модель фінансування служби зайнятості так і не була замінена моделлю підтримки створення робочих місць.

Проблеми на митниці викорінити також не вдалося. У тому ж 2017 році Гройсман пообіцяв, що на всіх пунктах пропуску Державної фіскальної служби будуть встановлені сканери товарів. Зробити цього повинні були до липня 2018-го. «Ми за рік на всіх пунктах пропуску поставимо сканери, які будуть в онлайн-режимі показувати, хто возить, куди, які товари», – говорив прем'єр. Проте все виявилося набагато складніше, ніж припускав прем'єр: зі скаргами, Антимонопольним комітетом і новими тендерами.

Детальніше про обіцянки Володимира Гройсмана можна почитати в нашому тексті «Життєвий принцип Гройсмана – виконання обіцянок: перевіряємо, чи так це».

«Радикали» не запровадили кризовий податок для олігархів, а Пашинський – відповідальність за брехню політиків

Найбільше зосередження популізму у владі – у Верховній раді. Йдучи на парламентські вибори в 2014 році, багато партій іта окремі депутати включили до своїх програм популістські або просто нереалістичні обіцянки, особливо не замислюючись, як вони зможуть їх виконати.

Наприклад, у партії «Батьківщина» в програмі був пункт запустити програму з повернення Криму до складу України. Однак навіть розробка такої стратегії – це повноваження виконавчої гілки влади, а ніяких не парламентарів.

Депутати від Радикальної партії Олега Ляшка в передвиборній програмі обіцяли запровадити кризовий податок для олігархів. Але досі жоден «радикал» не вніс до Ради відповідної законодавчої ініціативи. Є в них і інші обіцянки, які не належать до компетенції нардепів, а тому розцінюються як популістські: домагатися списання 75% зовнішніх міжнародних боргових зобов'язань, притягнути до кримінальної відповідальності чиновників, причетних до організації сепаратистів на Сході.

«Опозиційний блок» перед виборами обіцяв зупинити інфляцію на рівні не більше 5%. Але рівень інфляції залежить від зовнішньо- та внутрішньоекономічних факторів, а не від законодавчої роботи народних депутатів, тому обіцянкуа провалена. У членів цієї фракції є й інші невиконані програмні обіцянки, які вони цілком могли реалізувати, але пальцем для цього не поворухнули – наприклад, затвердити Національний план відродження Донбасу.

Ба більше, члени «Опозиційного блоку» не виконали програмні обіцянки реалізувати програму модернізації армії й сприяти реформуванню правоохоронної системи. Парламент за п'ять років ухвалив достатню кількість відповідних законопроектів, за які члени фракції просто не голосували, а своїх ініціатив не запропонували.

Плюшки вчителям п'ять років тому роздавали так само, як і сьогодні. Голова партії «Відродження» Віктор Бондар у своїй передвиборчій програмі обіцяв сприяти збільшенню заробітної плати вчителів до рівня стандартів Європейського союзу (причому таке ж запевнення він давав і в 2012 році, й тоді також його провалив). Цікаво, що сам Бондар не вносив жодних законодавчих ініціатив і навіть не голосував за освітню реформу, яка передбачає нехай не європейське, але хоча б якесь, підвищення зарплат вчителям.

До речі, персональну відповідальність депутати знімають з себе досить часто, мабуть, покладаючись на те, що колеги зроблять все за них. Так, лідерка партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко не виконала обіцянку забезпечити соціальні гарантії для учасників антитерористичної операції на Донбасі. Верховна рада за ці роки ухвалила щонайменше 17 законопроектів, які стосуються підвищення рівня соціальної підтримки для учасників АТО та їхніх сімей. Але Тимошенко під час ухвалення 13 законопроектів була відсутня, а за два – не голосувала.

Також Тимошенко не виконала обіцянку про те, що судді місцевих судів будуть обиратися народом. У парламенті не було зареєстровано жодної законодавчої ініціативи про обрання суддів громадою.

Олег Ляшко в липні 2015 року запевняв, що доб'ється індексації зарплат і пенсій. Майже така ж обіцянка була в програмі в Олександра Вілкула – домагатися індексації зарплат і пенсій відповідно до рівня інфляції. Незважаючи на обіцянку «радикала», індексація так і не відбулася: його фракція не реєструвала таких законопроектів, а парламент ухвалював лише підвищення мінімальної зарплати.

Щодо обіцянки Вілкула, то члени «Опоблоку» Наталія Королевська та Юрій Солод зареєстрували в Раді законопроект, згідно з яким підвищувався рівень мінімальної заробітної плати та пенсії на 580 і 452 гривень відповідно, але документ був відхилений. За урядовий законопроект про підвищення зарплат «Опозиційний блок» не голосував, як і за державні бюджети. І, з огляду на, що індексація не відбулася, обіцянка не виконана.

Можливо, нардепи перестали б давати такі обіцянки, якби Сергій Пашинський виконав свою – запровадити відповідальність за брехню політиків«Популізмом, цинічною брехнею й демагогією в нас надувають рейтинги. Люди добрі, на такому фундаменті ми країну не побудуємо. Я буду ініціювати запровадження відповідальності за брехню, тому що зараз буквально відкрили шлюзи», – говорив він у квітні 2016 року. Більш ніж за рік така ініціатива від нього в Раді не з'явилися. А потім нардеп заявив, що це в компетенції регламентного комітету Ради.

Юрій Луценко ще в статусі народного депутата запевняв, що недоторканність парламентаріїв буде скасована в 2015 році. На початку року Верховна рада ухвалила постанову про надсилання до Конституційного суду законопроекту «Про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України і суддів)», Луценко це підтримав. КСУ визнав законопроект конституційним, а потім, за словами президента Петра Порошенка, законопроект «якимось чином зник в архівах Верховної ради». У 2015 році зміни так і не були ухвалені.

У жовтні 2017 року парламент ухвалив за основу проект нового Виборчого кодексу, який передбачає механізм обрання народних депутатів за системою відкритих пропорційних списків. Відтоді він перебував на доопрацюванні в робочій групі. Спікер Ради Андрій Парубій запевняв, що питання реформування виборчої системи буде одним із перших, який депутати розглянуть восени 2018 року. Але це питання взагалі не з'явилося на порядку денному досі.

Була в народних депутатів окрема категорія обіцянок – запровадити механізм відкликання парламентарів і чиновників. За час роботи восьмого скликання парламенту були внесені кілька таких законопроектів, але всі вони або відхилені або «припадають пилом» у комітетах. Обіцянки розробити відповідний механізм давали й провалили, зокрема, Ярослав Дубневич, Олександр Онищенко, Володимир Зубик, Владислав Бухарєв, Петро Сабашук, Сергій Хлань, Сергій Каплін, Сергій Мельник, Олесь Довгий, Андрій Река, Андрій Шинькович, Борис Козир.

Нардепы не хотят разрабатывать законопроекты о возможности их отзыва

Ще одна популярна серед нардепів обіцянка, яку вони вирішили не виконувати, запровадити народне вето, вотум недовіри та народну законодавчу ініціативу. Це обіцяли, зокрема, Микола Люшняк, Анатолій Євлахов, Костянтин Іщейкін, Вадим Кривохатько.

**

Після закінчення п'яти років складно однозначно сказати, на яку оцінку заслуговують дії української влади. Не можна сказати, що президент Петро Порошенко не впорався зі своєю роботою, але він точно міг або зробити більше або обіцяти менше. Не можна сказати, що всі народні депутати «протирали штани» протягом каденції, але вірус популізму їх точно заразив.

Можливо, проблема не в тому, що українці покладали занадто великі надії на нову владу, а в тому, що у владі опинилися люди, які не здатні ці надії здійснити. Політики робили те, що вміють найкраще перед виборами –– давали обіцянки, не думаючи про їх виконання. Адже «говорити – не мішки перевертати».

Олександра Худякова, спеціально для «Слова і Діла»

Источник slovoidilo

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code