Журналісти і влада: як не перейти межу дозволеного

Перегляди: 308

Справжні журналісти – чесні, незаангажовані, викривають брехню та корупцію, показують суспільству важливе. Вони не приймають нагород чи грошей від влади чи політиків. Таких не багато, і вони – найкращі представники професії

Минулого тижня, 26-28 травня, Львівський медіафорум вчергове зібрав прогресивних представників української медіаспільноти. Мая Голуб побувала на івенті та спеціально для CorruptUA.org провела серію бліц-інтерв’ю з одними з найвпливовіших журналістів країни – Дмитром Гнапом та Наталкою Седлецькою, а також колумністом Української Правди Сергієм Лещенко, який є діючим нардепом.  


Журналіст-розслідувач, проект “Слідство.Інфо”, Дмитро Гнап наголошує, що не потрібно брати нагород чи грамот від влади. Адже нагорода від  політиків – це така цяцька, яка до чогось зобов’язує.

Дмитро Гнап  розповідає, що журналістам заборонено все, що ставить в залежність від влади. Комунікація має бути відкрита за принципом: журналіст–представник громадянського суспільства, який здобуває інформацію в інтересах цього суспільства і влада, яка має бути підзвітна. Тільки в цьому дискурсі, в цьому розрізі можлива співпраця між журналістом і владою: направляти запити, брати інтерв’ю, заганяти чиновників в кут.

“Звісно, ви можете мати зустрічі «оff-record» (не для запису – авт.) з джерелами у владі. Але тільки заради отримання інформації дуже важливої і тільки підкреслюючи, що вас це не зобов’язує ні до чого, коли цей депутат здає вам інформацію. Ви чітко домовляєтесь. За каву треба самому завжди платити. На всі пропозиції завжди відповідаю відмовою, а інколи плачу за деяких міністрів. Можу це дозволити, в принципі, кава небагато коштує», – говорить Дмитро Гнап.

За словами Дмитра Гнапа, треба чітко поставити межу, щоб людина не розраховувала, що сьогодні вона вам якусь інформацію передала важливу, а завтра вона претендуватиме на те, щоб ви про неї не писали матеріал. Такого бути не може.

Дмитро Гнап розповідає, що зараз стала поширена практика запрошень головних редакторів великих медіа, популярних телеканалів до Адміністрації  Президента України на дружню бесіду “оff-the-record”. Наприклад, коли Борис Ложкін розповідає про певні речі, які не дізнаєшся з публікацій інформагентств чи інших ЗМІ. Це наче таке “коло довіри”, мовляв, ми хочемо з вами поговорити, дечим поділитись без жодного натяку на взаємні зобов’язання. Але це певною мірою зобов’язує. Мовляв, ти впускаєш мене в коло довіри, ти мені довіряєш, значить, я маю перед тобою певний обов’язок, бо ти ж мені довірився і критикувати тебе вже якось не дуже зручно. І вже навіть в цьому випадку формується певна така цензура, журналіст не може бути абсолютно вільним на 100%.

“Я отримав запрошення від помічників Бориса Ложкіна на презентацію його книги в готелі «Інтерконтиненталь». Це було кілька місяців тому. Я викинув на смітник через те, що мені здається, навіть, це певним чином тебе зобов’язує. Звісно, у цьому випадку не йдеться про політичних оглядачів-журналістів, які спеціалізуються на політичному аналізі. Їм треба зустрічатись, ходити на різні світські вечірки”, – говорить Дмитро Гнап.

“Якщо йдеться про журналістів-розслідувачів, то навіть якщо тебе запрошують на якийсь бенкет, то за чий рахунок бенкет? Трохи поїв, випив, наче нічого такого не зробив, але певним чином є якась залежність. Вона вже на рівні підсвідомості. Тому починаючи від бутерброда, закінчуючи грамотою чи орденом, чи званням «Заслуженого журналіста України», «Народного журналіста» – це все заборонено для справжніх журналістів“, – додає він.


Автор і ведуча програми “Схеми”,  журналістка-розслідувачка Наталка Седлецька, яка на Львівському медіа-форумі отримала премію імені Олександра Кривенка “За поступ у журналістиці” теж вважає, що журналісти повинні бути незалежними і не приймати дарунків від влади.

“Я думаю, що приймати від влади премії, відзнаки – неправильно. Все пояснюється тим, що журналісти повинні стояти по іншу сторону від влади і постійно бути критично налаштованими. І будь-які відзнаки, прийняті з рук представників влади вони унеможливлюють, власне, оце критичне налаштування і просто спотворюють механізм взаємодії між пресою та владою. Журналісти з владою співпрацювати з владою не повинні. Це різні гілки, різні місії, різні спрямування”, –  вважає Наталка Седлецька.

“В момент, коли відбулось відкриття у величезне вікно можливостей, так як після Революції, було певне співпрацювання журналістів з владою, але лише в тому сенсі, що журналісти пропагували і вимагали законодавчих змін до певних законів. Наприклад, відкриття реєстрів. В даному випадку можна сказати про співпрацю журналістів із владою. Але тільки в тому сенсі, щоб змінювати правила гри і робити владу більш прозорою. Тільки в цьому розумінні я розумію слова «співпрацювати з владою»”, – додає вона.


Колумніст “Української правди”, а зараз – народний депутат України Сергій Лещенко теж вважає, що справжні журналісти повинні бути незалежними й не мають брати нагород від влади.

“Не функція влади відзначати журналістів. Функція влади – створювати умови, коли журналісти можуть отримати інформацію. Відзначати журналістів мають незалежні організації з незалежним журі. Тому, що тут є спокуса – через нагородження отримати лояльність до влади. Цього варто уникати”, – говорить Сергій Лещенко.

“Журналістам з владою не треба співпрацювати. Журналісти мають бути незалежними суспільними інститутами, які займаються інформуванням, викриттям корупційних схем. І зовсім не функція журналіста є співпраця з владою. Функція не в тому, щоб співпрацювати з владою. Ви маєте бути незалежними, четвертою гілкою влади. Але висвітлюючи суспільні проблеми, допомагати”, – додає він.

Tweet about this on TwitterShare on FacebookShare on Google+

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code